Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"

наміри ваші змінились, а нам про це не відомо. Ельронд далеко, довкола нас густіє пітьма, цілий цей рік тіні дедалі довшали...

— Ні, наміри не змінювались, — уперше озвалася Володарка Ґаладріель, і голос її був чистий, мов музика, хоч і трохи глибший, аніж пасувало би жінці. — Ґандальф Сірий вирушив разом зі Загоном, але не переступив кордонів цієї землі. Тож повідайте нам, де він, бо я вельми хотіла би знову поговорити з ним. Але я не побачу його звіддалік, якщо він не ступить на терени Лотлорієну: Ґандальфа огортає сірий туман, шляхи його стіп і духу приховано від мене.

— На жаль! — сказав Араґорн. — Ґандальфа Сірого поглинув морок. Він залишився в Морії, не змігши врятуватися.

Зачувши ці слова, всі ельфи в залі голосно зойкнули від несподіванки та від горя.

— Це — лихі вісті, — мовив Келеборн, — найгірші з тих, які звучали тут за довгі роки, сповнені скорботних діянь.

Він звернувся до Гальдіра і запитав ельфійською:

— Чому мені нічого не розповіли про це раніше?

— Ми не говорили Гальдірові про свої вчинки чи наміри, — сказав Леґолас. — Попервах тому, що були стомлені й небезпека підступала зовсім близько, а перегодом тому, що на короткий час майже забули про горе, йдучи та радіючи на прегарних стежках Лорієну.

— Та все-таки горе те велике, а втрата — непоправна, — озвався Фродо. — Ґандальф був нашим провідником і повів нас через Морію, а коли ми вже й не сподівалися на спасіння, порятував нас, а сам загинув.

— Розкажіть нам про все від початку до кінця! — наказав Келеборн.

Тоді Араґорн переповів усе, що трапилося на переході через Карадрас і в наступні дні; розказав він також про Баліна та про його книгу, про бій у Палаті Мазарбул, про вогонь, про вузький міст і про наближення Жахіття.

— Воно здавалося злом із Прадавнього Світу, якого я ніколи раніше не бачив, — сказав Араґорн. — Воно було водночас темінню і полум’ям, дужим і страхітливим.

— То був Бальроґ Морґота, — сказав Леґолас, — найгрізніший із усіх убивць ельфів, окрім Єдиного, котрий сидить у Темній Вежі.

— Я справді бачив на мості того, хто навідує нас у найтемніших мареннях: я бачив Убивцю Даріна, — сказав Ґімлі, стишивши голос, і в його очах був жах.

— На жаль! — зітхнув Келеборн. — Ми тривалий час боялися, що попід Карадрасом спить жахіття. Та якби я знав, що ґноми знову розворушили в Морії те зло, то заборонив би тобі перетинати північні кордони — тобі й усім, хто йшов із тобою. І, якби таке можна було припустити, я сказав би, що Ґандальф, урешті-решт, проміняв мудрість на глупоту, якщо без потреби вплутався в сіті Морії.

— Той, хто скаже таке, буде надто квапливим суддею, — суворо мовила Ґаладріель. — Ґандальф за ціле життя не зробив жодного необдуманого вчинку. Ті, хто пішов за ним, не читали його думок і не можуть уповні збагнути його наміру. Проте, хоч би що спіткало провідника, його послідовників у цьому звинувачувати годі. Не розкаюйся, що привітав ґнома. Якби наш народ жив у довгому вигнанні далеко від Лотлорієну, то хто з ґаладримів — хоч би й сам Келеборн Мудрий — пройшов би поблизу нього і не забажав би поглянути на свою прадавню оселю, навіть якби її заселили дракони?..

Темні води у Кгелед-зâрамі, холодні джерела Кібілнали, і якими ж прегарними були багатоколонні чертоги Кгазад-дŷму в Прадавні Часи, перш ніж могутні королі лягли на спочинок попід каміння.

Вона поглянула на Ґімлі, який сидів сумний та насуплений, і всміхнулась. А ґном, почувши назви своєю правічною мовою, звів погляд і зустрівся з нею очима; і здалося йому, ніби він зазирнув несподівано в серце ворога, та побачив там любов і розуміння. Подив відбився на його обличчі, й ґном посміхнувся у відповідь.

Тоді незграбно підвівся, вклонився за ґномівським звичаєм і сказав:

— Але жива земля Лорієну ще прекрасніша, а Володарка Ґаладріель перевершує вродою всі коштовності, які заховані під землею!

Усі довкола мовчали. Через кілька хвилин Келеборн озвався знову.

— Я не знав, що ви потрапили в таке жахливе становище, — сказав він. — Нехай Ґімлі забуде мої жорстокі слова: їх казало моє стривожене серце. Я зроблю все, що зможу, щоби вам допомогти: кожному відповідно до його потреб і бажань, але особливо тому — з маленького народу, — котрий несе тягар.

— Нам відомо про вашу виправу, — мовила Ґаладріель, дивлячись на Фродо. — Але тут ми про неї не говоритимемо відкрито. Проте, можливо, не даремно ви прийшли в цю землю, прагнучи допомоги, бо, вочевидь, сповнили намір самого Ґандальфа. Володаря Ґаладримів вважають наймудрішим серед ельфів Середзем’я, і він підносить такі дари, про які не відають навіть королі. Він мешкав на Заході ще на зорі днів, і я прожила з ним незліченні роки, бо ще до загибелі Нарґотронда та Ґондоліна перейшла через гори, і ми з незапам’ятних віків цього світу разом боролися за довгоочікувану перемогу...

Це я вперше скликала Білу Раду. І якби моїх задумів не порушили, то її очолив би Ґандальф Сірий, і тоді, ймовірно, зараз усе було б інакше. Але й тепер є ще дещиця надії. Я не радитиму вам, кажучи, зробіть те чи те. Бо не в дії чи в задумі, а також не у виборі одного напрямку чи іншого я зможу бути корисною вам. А тільки у знанні того, що було та що є, а почасти — що буде. І я скажу вам оце: успіх вашої Виправи висить на волосині. Якщо ви бодай трохи зіб’єтеся зі шляху, все загине. Та надія житиме доти, доки всі члени Загону будуть вірними.

З тими словами вона ніби скувала їх усіх очима, а потому мовчки і допитливо вдивлялася кожному в обличчя. Ніхто, крім Леґоласа й Араґорна, не зміг довго витримати її погляду. А Сем хутко зашарівся й понурив голову.

По якомусь часі Володарка Ґаладріель звільнила їх із полону свого погляду і посміхнулася.

— Нехай серця ваші не тривожаться, — сказала вона. — Сьогодні вночі ви спатимете спокійно.

Потому всі прибулі відітхнули й відчули раптову втому, ніби їх довго та ретельно допитували, хоч уголос вони не вимовили ні слова.

— Тепер ідіть! — мовив Келеборн. — Скорбота і труди виснажили