Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

– Що тобі потрібно? – стримуючи здивування, запитав Бір.

Він і не підозрював, що хтось в Уаджиті, крім мудреців, зберіг силу своїх предків.

– Тут дехто бажає поговорити з тобою... Стверджує, що в неї є для тебе цінна інформація...

– Уважно  слухаю, – дивуючись дедалі більше промовив чаклун.

На тому боці трохи помовчали, потім почувся приглушений схвильований голос і звук, начебто, кроків, що віддалялися. 

Бір терпляче чекав – його цікавість розжарилася, як вугілля в жаркому багатті.

Нарешті пролунав легкий подих, і дзеркало знову заговорило:

– Мене звуть Лаулалія або просто Лула, і я знаю те, що, напевно, тебе зацікавить. Інга...

Чаклун напружився і навіть наблизив до дзеркала обличчя, намагаючись що-небудь розгледіти в мерехтінні тіней і світла.

– Я випадково почула  одну розмову...  Та Інга, перед тим, як утекти із замку, побувала у вашій лабораторії й дещо звідти прихопила… 

Бір підскочив так, наче його батогом огріли. 

Він кинувся до скрині, ривком її відчинив і сунув руки в правий кут, куди сховав воскову статуетку. Але  нічого там не знайшов. 

Він ошаліло почав викидати речі  на підлогу, все ще сподіваючись, що віск на місці, просто якимось чином провалився глибше.

–  Ви мене слухаєте? – турбувалося дзеркало, –  У мене мало часу. Магія не діє довго...

– Слухаю тебе, дівчинко, – відповів чаклун, неймовірним зусиллям волі втримавшись, щоб не виявити  негайно свою лють, – Звідки ти все це знаєш?

–  Я... близька до принца Адвіана, тому іноді можу чути те, чого інші чути не можуть... Інга – злодійка, вона вас обікрала. Забрала щось цінне, але я не можу сказати, що саме...

– І дуже вдячний тобі за попередження!

Бір, який бачить у душах інших, за тембром голосу, що трохи змінився, безпомилково розпізнав особисту зацікавленість цієї Лули. Він усміхнувся.  Близька до принца Адвіана! Зрозуміло...

– Але в мене є ще дещо важливе...

– То кажи, – неголосно велів Бір, усією шкірою відчуваючи корисність цієї раптової розмови.

– Е, ні, – відповіла дівчина, і в її голосі зазвучав сміх, –Деякі знання коштують дорого, хіба ні? Ви отримаєте своє, а я бажаю отримати своє!

– Кажи, що тобі потрібно!

– Час виходить... Якнайшвидше розшукайте Патішу в селищі біля східної діброви... Я її правнучка Лула. При зустрічі домовимося про ціну, потім розповім вам решту, наприклад, про те, хто допоміг їм утекти…

– Але я не можу таємно перетнути кордон з Уаджитом, – невпевнено заперечив чаклун, –  Я – особа державна...

– Це вже ваша турбота...  – безжально відповіла Лула, – не пізніше, ніж через три дні...

Вона ще щось говорила, але голос її потонув у тихому тріску –  магія втратила силу. 

У гніві Бір схопив дзеркало і вдарив його об кут столу.