Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

собі,— відповів Рігу, знову вкладаючи свій вказівний палець у руку нотареві.

Цей жест, яким Рігу зводив потиск руки до найхолоднішого вияву привітання, одразу змалював би всю цю людину тим, хто зовсім не знав її.

— Пошукаємо куток, де б ми могли спокійно поговорити, — сказав колишній чернець, глянувши на Люпена й пані Судрі.

— Повернімося в вітальню, — відповіла королева. — Ці пани, — додала вона, вказуючи на Гурдона-лікаря й Гербе, — сперечаються про другорядний предмет.

Пані Судрі поцікавилася предметом суперечки; Гербе, завжди готовий до дотепу, сказав їй: «Це предмет другорядний». Королева прийняла це за науковий термін, і Рігу всміхнувся, почувши ці слова, повторювані з претензійним виглядом.

— Яких нових справ ще понаробив Оббивальник? — спитав Судрі, сідаючи поруч з дружиною і обіймаючи її за талію.

Як і всі старі жінки, пані Судрі багато пробачала за публічний вияв ніжності.

— Цього разу, — відповів Рігу, знижуючи голос, щоб подати приклад обережності,— він поїхав у префектуру добиватися виконання вироку й просити військової сили.

— Отут йому і край! — сказав Люпен, потираючи руки. — Буде бійка.

— Буде бійка? — зауважив Судрі.— Як знати. Коли його друзі — префект і генерал — пришлють ескадрон кавалерії, селяни ні на яку бійку не підуть… Можна ще, як-не-як, перемогти суланжських жандармів, але спробуйте-но встояти проти кавалерійської атаки!

— Сібіле чув, як він говорив щось далеко небезпечніше, от чому я й приїхав, — продовжував Рігу.

— О, бідна моя Софі! — сентиментально вигукнула пані Судрі.— До яких рук потрапили Еги! От що дала нам революція: хвальків у генеральських еполетах! Не важко, здається, було здогадатися, що коли пляшку перевернуто, то гуща попсує все вино…

— Він має намір поїхати в Париж і інтригувати в хранителя печаті про цілковиту зміну складу суду.

— А, — сказав Люпен, — він збагнув небезпеку.

— Якщо зятя мого призначать заступником департаментського прокурора, тут нічого не заперечиш, а на його місце віч посадить якогось відданого йому парижанина, — продовжував Рігу. — Якщо він доб'ється місця в департаментському суді для пана Жандрена і призначення нашого слідчого Гербе головою оссерського суду, він переплутає нам всі карти!.. Жандармерія вже за нього, коли ж за нього буде й місцевий суд і він збереже при собі таких порадників, як абат Бросет і Мішо, нам буде не мед; він може нам наробити чимало шкоди.

— Як це так, що за п'ять років ви не зуміли покінчити з абатом Бросетом? — спитав Люпен.

— Ви його не знаєте; він обережний, наче той дрозд, — відповів Рігу. — Він — не чоловік, оцей священик, він не звертає ніякої уваги на жінок; я не знаю за ним жодного захоплення, він неприступний. Зате генерал через свою дражливість подає приводи весь час. Людина з пороком завжди слуга своїх ворогів, коли ті вміють використати цю слабку струнку. Сильні тільки ті, хто керує своїми пороками, а не ті, хто йде в них на повідку. У селян усе в порядку, наші не дають дихнути абатові, але поки що з ним нічого не можна зробити. Так само і з Мішо; такі люди, як вони, занадто досконалі, треба, щоб господь бог прибрав їх до себе…

— Треба б їм підсунути служниць, що добре намилюють сходи, — сказала пані Судрі, збуджуючи в Рігу легкий, але різкий рух, який роблять дуже хитрі люди, почувши про якісь хитрощі.

— В Оббивальника є ще одне слабке місце: він кохає свою дружину, і його можна схопити з цього боку…

— Треба знати, чи дасть він хід своїм намірам, — сказала пані Судрі.

— А як? — спитав Люпен. — От де запитання!

— Ви, Люпен, — продовжував владний Рігу, — вирушите в префектуру відвідати чарівну пані Саркюс, і це сьогодні ж ввечері! Ваша справа — добитися від неї, щоб чоловік переказав їй усе, що Оббивальник говорив і робив у префектурі.

— Мені доведеться там переночувати, — відповів Люпен.

— Тим краще для Саркюса-багатого, він від цього тільки виграє,— зауважив Рігу. — Вона ще не зовсім мазанина, пані Саркюс…

— О, пане Рігу! — манірничаючи, вигукнула пані Судрі.— Хіба жінки бувають коли «мазаниною?»

— Щодо неї ви маєте рацію! Вона зовсім не фарбує себе перед дзеркалом, — відповів Рігу, якого завжди дратувала виставка древніх скарбів колишньої дівиці Коше.

Пані Судрі, яка вважала, що вона обмежується тільки натяком на рум'яна, не зрозуміла цього ущипливого натяку й спитала:

— Невже жінки можуть фарбуватися?

— Щодо вас, Люпен, — продовжував Рігу, лишаючи без відповіді цю наївність, — повертайтеся завтра вранці до дядечка Гобертена; ви його попередьте, що ми з кумом, — сказав він, ляскаючи Судрі по стегну, — приїдемо до нього перекусити, хай чекає нас на сніданок о полудні. Введіть його в курс справ, щоб кожен з нас міг обміркувати свої думки, бо йдеться ж, нарешті, про те, як покінчити з цим проклятим Оббивальником. Їхавши до вас, я казав собі, що непогано було б так посварити Оббивальника з судом, щоб хранитель печаті розсміявся йому в вічі, коли він з'явиться просити про переміщення по особовому складу суду у Віль-о-Фе…

— Хай живе духовенство! — вигукнув Люпен, ляскаючи Рігу по плечу.

Пані Судрі зараз же прийшла ідея, яка могла спасти на думку тільки колишній покоївці оперної діви.

— Якби, — сказала вона, — ми змогли заманити Оббивальника на суланжське свято й напустити на нього таку вродливу дівчину, щоб він втратив голову, — він, може, полагодив би з цією дівчиною, а ми посварили б його з дружиною, з'ясувавши їй, що син червонодеревця завжди повертається до своїх колишніх смаків…

— О, моя красуне! — вигукнув Судрі.— В тобі самій більше розуму, ніж в усій поліцейській