Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

— Ця ідея доводить, що мадам — наша королева так само розумом, як і красою, — сказав Люпен.

Люпен був нагороджений гримасою, яка в вищому суланжському товаристві беззастережно вважалася за усмішку.

— Було б ще краще, — продовжував Рігу, що довго лишався в задумі,— якби справа могла закінчитися скандалом…

— Протокол і скарга, справа в суді виправної поліції,— вигукнув Люпен. — О, це було б дуже добре!

— Яка це була б радість, — наївно сказав Судрі,— побачити графа де-Монкорне, офіцера великого хреста Почесного легіону, командора ордена Святого Людовіка, генерал-лейтенанта, обвинуваченого хоч би в замаху на честь дівчини в публічному місці, скажімо…

— Він занадто кохає свою дружину! — розсудливо сказав Люпен, — його ніколи до цього не довести.

— Це — не перешкода, але я не бачу в усьому окрузі жодної дівчини, здатної звести святого; я її шукаю для мого абата! — вигукнув Рігу.

— А що ви скажете про красуню Гатьєну Жібуляр з Оссера, за якою божеволіє син Саркюса? — спитав Люпен.

— Це була б єдина, — відповів Рігу, — але вона для нашої мети непридатна; вона уявляє, що їй досить тільки з'явитися, щоб усі прийшли в захват; вона не дуже привітна, а потрібне чортеня, пройда… Однаково, хай вона прийде.

— Так, — сказав Люпен, — чим більше він побачить дівчат, тим більше надій на успіх.

— Нелегко буде заманити Оббивальника на ярмарок! А коли він і приїде на свято, то чи піде він на наш шинковий бал у «Тіволі»? — сказав колишній жандарм.

— Причини, яка перешкодила б йому поїхати, в цьому році вже нема, мій друже, — відповіла пані Судрі.

— Яка ж це причина, моя красуне? — спитав Судрі.

— Оббивальник намагався оженитися з мадмуазель де-Cуланж, — сказав нотар, — йому відповіли, що вона ще занадто молода, і він образився. Ось чому пани де-Суланж і де-Монкорке, ці давні друзі, бо обидва служили в імператорській гвардії, до того один до одного охололи, що навіть перестали бачитися. Оббивальник не побажав більше зустрічати Суланжів на ярмарку, але цього року вони на нього не поїдуть.

Звичайно родина Суланжів проводила в своєму замку липень, серпень, вересень і жовтень; але в описуваний час генерал командував артилерією в Іспанії, в армії герцога Ангулемського, а графиня супроводжувала його. При облозі Кадікса граф де-Суланж отримав, як відомо, маршальський жезл, що сталося в 1826 році. Отже, вороги Монкорне могли припускати, що пожильці Егів не завжди будуть ставитися зі зневагою до свята пречистої і що їх неважко буде залучити в «Тіволі».

— Усе це так! — вигукнув Люпен. — На вас, дядечку, — сказав він, звертаючись до Рігу, — лежить тепер завдання влаштувати, щоб він приїхав на ярмарок, а ми вже зуміємо добре його підкувати…

Суланжський ярмарок, що відбувається п'ятнадцятого серпня, являє одну з цікавих відзнак міста Суланжа і багатший за всі ярмарки на тридцять льє навколо, навіть у головному місті департаменту. У Віль-о-Фе ярмарку зовсім не буває, бо його храм, день святого Сільвестра, припадає на зиму.

З 12 по 15 серпня торговці сповнюють Суланж і споруджують у два паралельні ряди оті дощаті бараки й будиночки із сірою парусиновою покрівлею, що надають жвавого вигляду цьому звичайно безлюдному майданові. Ті два тижні, що тривають ярмарок і свято, становлять свого роду період жнив для маленького міста Суланжа. Свято це має вагу й чарівністю старовини. Селяни, як говорив дядько Фуршон, не часто розлучаються із своїми громадами, до яких вони прикуті працею. На всьому просторі Франції фантастичні виставки нашвидкуруч поставлених на ярмарковому майдані крамниць, груди товарів із речей першої потреби або марнолюбства селян, які, до того ж, не мають інших видовищ, періодично приваблюють уяву жінок і дітей. Отже, починаючи з 12 серпня, суланжська мерія розклеювала по всьому віль-о-фейському окрузі афіші за підписом Судрі, які обіцяли покровительство властей крамарям, мандрівним акробатам, всіляким чудодіям, оголошували про тривалість ярмарку і про найпривабливіші видовища.

На цих афішах, одну з яких, як вище згадувалося, просила у Вермішелі Тонсарша, завжди був прикінцевий рядок:

«Тіволі» буде ілюмінований різнокольоровими ліхтарями.

Місто справді обрало собі на залу громадських балів «Тіволі», побудований Сокаром в одному з таких же кам'янистих садів, як і весь пагорб, на якому стоїть Суланж, де мало не всі сади розташовано на привозній землі.

Ця властивість грунту пояснює особливий смак суланжського вина, білого, сухого, солодкуватого, схожого на три мало не схожі один до одного сорти— мадеру, вувре, йоганісбергер, — цілком споживаного в самому департаменті.

Чудесне враження, яке справляли бали Сокара на уяву жителів цієї долини, примушувало їх всіх пишатися своїм «Тіволі». Ті з місцевих мешканців, хто поширював свою відвагу аж до подорожі в Париж, говорили, що тамтешній «Тіволі» нічим не перевищує суланжський, крім розмірів. А Гобертен сміливо віддавав перевагу балам Сокара перед балами паризького «Тіволі».

— Подумаємо про все це, — сказав Рігу. — Парижанинові, що пише по газетах, скоро набридне його приємне проводження часу; і всіх їх можна б, з допомогою слуг, привабити на ярмарок. Я про це подбаю. Сібіле, — хоч його кредит падає страшенно швидко, — міг би все ж підказати своєму хазяїнові, що це спосіб набути популярності.

— Дізнайтеся, чи жорстока із паном прекрасна графиня, усе це має значення для жарту, який треба зіграти з ним в «Тіволі», — сказав Люпен Рігу.

— Ця жіночка, — вигукнула пані Судрі,— занадто парижанка, щоб не зуміти й кіз нагодувати і сіно зберегти!

— Фуршон влаштував свою внучку Катрін Тонсар до Шарля, молодшого лакея Оббивальника; у нас скоро будуть вуха в самому замку, — відповів Рігу. — Чи впевнені ви в абаті Топені?.. — спитав він, побачивши, що входить кюре.

— Абата Мушона і його ми тримаємо в руках, як я тримаю Судрі! —