Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Коли стався розрив?
— 1980 року. Я покинула Кейптаун і повернулася до Франції.
— А потім ви мали з ним якісь контакти?
— Якийсь час він писав мені. Присилав свої книжки, коли вони виходили. Потім листів уже не було. Я припустила, що він знайшов когось іншого.
— А тепер, озираючись на ваші стосунки, як ви бачите їх?
— Як я бачу наші стосунки? Джон був явним франкофілом, і то належав до тих, хто вірить, що, роздобувши собі французьку коханку, він зазнає найвищого щастя. Від французької коханки слід сподіватися, що вона декламуватиме Ронсара і гратиме на клавесині Куперена, а водночас знайомитиме свого коханця з таємницями кохання у французькому стилі. Я перебільшую, звичайно.
Чи була я французькою коханкою його фантазій? Дуже сумніваюся. Озираючись назад, я тепер бачу наші стосунки як комічні за своєю сутністю. Комічно-сентиментальні. Засновані на комічному засновку. Проте з одним подальшим елементом, значення якого я не повинна применшувати, а саме: Кутзее допоміг мені здихатися поганого шлюбу, і я досі вдячна йому за це.
— Комічно-сентиментальні… У ваших вустах це звучить майже легковажно. Невже Кутзее не справив на вас якогось глибшого враження, а ви — на нього?
— Про те, яке враження я могла справити на нього, я не можу судити. А загалом я б сказала: якщо у вас немає сильної особистості, ви не справите і глибокого враження, а Джон не мав сильної особистості. Я не хотіла видаватися легковажною. Я знаю, він мав багатьох шанувальників, Нобелівську премію не дають ні за що, і, звичайно, ви не були б тут сьогодні і не провадили цих досліджень, якби не думали, що він важливий як письменник. Але, будьмо на мить серйозні, протягом усього часу, поки я була з ним, я ніколи не відчувала, що я поряд із винятковою постаттю, справді непересічною людиною. Я знаю, ці слова жорстокі, але, на жаль, вони є правдою. Я не бачила ніякого спалаху блискавки від нього, яка раптом осявала світ. Або, якщо ті спалахи були, я була сліпа до них.
Я вважала, що Джон розумний, обізнаний, і захоплювалася багатьма його рисами. Як письменник він знав, що робить, він мав певний стиль, а стиль — це вже початок оригінальності. Але не мав ніякої особливої чутливості, яку я могла б виявити, ніякого справжнього вміння прозирати стан людини. Він був просто чоловік, чоловік своєї доби, талановитий, можливо, навіть обдарований, але, по щирості, не велетень. Мені шкода, якщо я розчаровую вас. Інші люди, які знали його, змалюють вам іншу картину, я певна.
— Повернімося до його творів: об’єктивно, як критик, як ви оцінюєте його книжки?
— Мені найбільше подобалися його ранні твори. В такій книжці, як «У серці країни», є певна відвага, певна дикість, якою я досі здатна захоплюватися. Так само й у «Ворозі», що не такий уже ранній. Але потім він став більш респектабельний і, як на мене, більш приборканий. Після «Ганьби» я втратила цікавість. Пізніших творів я не читала.
Загалом я б сказала, що його творчості бракує амбіцій. Контроль над елементами фікції надто суворий. Ви не почуваєтесь у присутності автора, що деформує свої мовні засоби, щоб сказати ще ніколи не сказане, бо саме це, як на мене, — ознака видатного письма. Я б сказала, що він надто холодний, надто охайний. Надто легкий. Йому надто бракує пристрасті, творчої пристрасті. Оце й усе.
Інтерв’ю проведене в Парижі в січні 2008 р.
Записники: недатовані фрагменти
Недатований фрагмент
Зима, субота пополудні, ритуальна пора для гри в регбі. З батьком він вчасно сідає на потяг до Ньюлендса, щоб встигнути на попередній матч о другій п’ятнадцять. Після цього матчу о четвертій почнеться головний матч. А після головного матчу вони знову сядуть на потяг і поїдуть додому.
Він їздить разом із батьком до Ньюлендса, бо спорт — регбі взимку, крикет улітку — найсильніший зв’язок між ними, що зберігся, і тому, що йому наче ножем шпигонуло в серце, коли в першу суботу після свого повернення в країну він побачив, як батько одягає плащ і мовчки вирушає до Ньюлендса, мов самотня дитина.
У батька немає друзів. Немає і в нього, хоч з іншої причини. Він мав друзів, як був молодшим, але ті давні друзі давно вже розвіялися по світу, а він, здається, втратив уміння, а може, й бажання заводити нових. Отже, його знову прибило до батька, а батька прибило до нього. Оскільки вони живуть разом, то в суботу разом і насолоджуються. Це закон родини.
Повернувшись, син здивувався, побачивши, що батько нікого не знає. Він завжди вважав, що батько має товариську вдачу. Але або він помилявся, або батько змінився. Або, можливо, це просто одна з рис, які з’являються в чоловіків, коли вони стають старші: вони вбираються в себе. По суботах на трибунах у Ньюлендсі повно їх, самотніх чоловіків у сірих габардинових плащах у сутінках власного життя, вони самозосереджені й замкнені, немов їхня самотність — ганебна хвороба.
Він сидить поруч із батьком на Північній трибуні, дивиться попередній матч. Над подіями дня нависає завіса меланхолії. Це останній сезон, коли стадіон використовуватимуть для клубного регбі. Разом із запізнілою появою телебачення в країні цікавість до клубного регбі зменшилася. Чоловіки, які звикли бувати в суботу пополудні в Ньюлендсі, тепер воліють лишатися вдома і дивитися гру тижня по телевізору. З тисяч місць на Північній трибуні зайнято лише кільканадцять. Залізнична трибуна зовсім безлюдна. На Південній трибуні ще є гурт затятих кольорових глядачів, які приїхали вболівати за команди «UCT» та «Villagers» і освистувати «Stellenbosch» та «Van der Stel». Тільки на Великій трибуні є більш-менш пристойна кількість людей, можливо, тисяча.
Чверть сторіччя тому, коли він був дитиною, було по-іншому. У великий день клубних змагань, — коли, скажімо, «Hamiltons» грали проти «Villagers» або «UCT» проти «Stellenbosch», — насилу можна було знайти стояче місце. Через годину після фінального свистка фургони «Argus» мчали по вулицях і мало не на кожному розі роздавали продавцям паки спортивного випуску цієї газети, на її сторінках очевидці розповідали про ігри першої ліги, навіть про ігри, які грали в далекому Стелленбосі чи в Сомерсет-Весті; крім того, там були рахунки матчів із нижчих ліг: 2А
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее», після закриття браузера.
