Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

— То он як!.. Смілива дівчинка, — хвалить сіроокий натомість. І робить крок мені на зустріч, зі словами: — А я, як у тій пісні — прийшов, а тебе немає... На квартирі... Хотів запропонувати тобі екскурсію Харковом. Тут є, хоч і мініатюрна, але своя Ейфелева вежа. Ти ж ще мрієш про фото на її фоні? Можу влаштувати.

Десь в районі сонячного сплетіння в мені прокидається блаженство. Почуте стає відрадою й нагородою за всі втрачені місяці.

Наважуюсь теж зробити крок до чоловіка. У прямих і непрямих сенсах. Що втрачати, куди втікати, якщо я вже тут?

— А ти? Ти досі мрієш про сина?

Сіроокий бентежиться. Помітно, що йому кортить поставити кілька запитань, проте я випереджаю:

— Не знаю, чи розповіла тобі Марфа про головне, чи ні. Ти мав рацію — безпліддя не було моїм правдивим діагнозом. Я за це й помстилася Даниленку і... Словом.  А якщо буде донька не засмутишся?

Обличчям брюнета пробігає десяток емоцій. Очі то звужуються, то розширюються, а губи то розтулюються, а то й поготів він їх кусає. Зрештою, розгубленість його все ж минає:

— Що за запитання? Я буду тільки рад... Але це ж треба ще зайнятись процесом, — усміхаючись, стає сірий погляд грайливим.

Обираю бути відвертою у всьому. Перепон начебто вже ніяких для щастя немає. Чом би й не бути дійсно смиливіше?

— О, ну від процесу не відмовлюсь, але знаєш, тут така цікавиночка. Я б навіть сказала "феномен Олександра Жвавого". Жвавості Олександру не займати. У тебе все завжди виходить з першого разу!

— Не зрозумів...

— Та що ж ти такий нерозуміючий! Ти ж вчитель! І чого так тупиш, га? Треба буде зайнятись твоєю ерудицією і вихованням... Якщо звісно, у мене буде на це час, бо виховувати доведеться не тільки тебе, — сміючись, підступаю ще ближче до свого красеня, з нетерпінням і хвилюванням очікуючи на його реакцію.

Але реакція чомусь запізнюється...

— Так, янголе, а детальніше можна?

Сміюсь ще дужче і така веселість душі робить мене розкутішою. Дозволяю собі обійняти чоловіка, який мене повсякчас вміє здивувати.

— Детальніше буде тільки на "узі". Підеш на цю процедуру зі мною, татусику в квадраті?

Далі ж відбувається все, наче в казці. Поцілунки, обійми, палкі слова... Я потрапляю під увагу та турботу Сашка й, здається, стаю центром його Всесвіту. Він наче припиняє помічати все і всіх навкруг. Я бавлюсь із хресником і Ангелінкою, але Саша дивиться лише на мене. Випроводжаємо сімейство кумів — теж очі Саши лише на мені. Розбираю свої речі — а він носиться зі мною, що з писаною торбою, нічого не дозволяє самій робити, все хапає сам, а мені велить сісти та відпочивати. Те ж саме ще б трапилось і з вечерею, однак оскільки з моїми кулінарними здібностями чоловік конкурувати не може — то дозволяє мені стати біля плитки. Однак у всьому й тут мені допомагає, прохає керувати ним, а самій... — о так, відпочивати.

І все б було б добре весь час, якби не дзвінок ближче до ночі до бабусі Ангелінки. Лише на нього Саша увагу свою перемикає від мене, бо сам телефонує своїй колишній тещі, щоб попрохати привезти онучку жінці завтра на тиждень, тобто на весняні канікули, що триватимуть до тридцятого березня, щоб мати змогу нам усамітнитись. Головне, я намагалася його відмовити від цього, бо це все незручно — і довго, і важко, і зайві клопотання. Та у Саши, вочевидь, свої таргани — баче ціль і не баче перешкод.

А марно!

— Не можете, Тетяно Василівно?.. Вас вдома не буде?.. А навіщо це вам у монастир?.. Тобто "там Оля"?.. В монастирі?! — чується суцільні вигуки здивування від нього під час телефонної розмови.

Та я ж нічому не дивуюся. Лиш чекаю, поки мій коханий договорить і вимкне телефон.

— Уявляєш, Тетяна Василівна у монарстир їде, Олю навідати!.. Виявляється, Оля надибала на одруженого чоловіка, якому потрібна була жінка, котра б народила подружжю дитину, оскілька його дружина не може цього. Він би Олі й сурогатне материнство запропонував, але якось розгледів її меркантильність і вирішив дещо провчити. До того ж якось Олю застав за вживанням... наркотиків... Це його розлютило... А за дивним збігом ще й виявилось, що він мало не генерал! І завдяки Олі він вийшов на її дилера, який в цю годину вже відпочиває за ґратами. І от Олі, яка повелась на обіцянки дорогих подарунків, генерал поставив умову. Вона народжує дитину, потім її віддає генералу, кидає зловживати наркотиками та йде в монастир, натомість це дозволить їй уникнути покарання за вживання наркотиків... Уявляєш!?

Цей вираз обличчя Сашка, повний шоку, мене веселить. І це привертає увагу мого коханого. Він зіщулює свої очі.

— Янголе мій... грішний... А це, раптово, не твої гріхи? У тебе знайомих генералів у Львові немає?

— Я так розумію, це питаннячко риторичне? – залишаюсь незворушною, подумки сміючись. Звідки ж у мене були б знайомі генерали? Ще й у Львові!.. Максимум полковники із Запоріжжя... А в тих полковників вже хтозна, які знайомі є? Може й генерали, може й у Львові, а може й у Києві. Звідки я знаю?..