Читати книгу - "Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах"

звертаючись до гезів, — доручаю вас Богові, і тебе, Уленшпігелю, і вас усіх, добрі друзі мої, і тебе, Неле, і святу справу свободи доручаю Богові! Для неї більше я нічого не можу зробити.

Потім, обнявшись і розцілувавшись з усіма, він сказав до своєї дружини Каллекен:

— Ходімо, настав час законного кохання.

І коли човен полинув по воді, несучи Ламме та його кохану, матроси, солдати і юнги почали махати шапками й кричати:

— Прощавай, брате! Прощавай, Ламме! Прощавай, друже!

І Неле, витираючи Уленшпігелеві кінчиком мізинця сльозу, що повисла в куточку ока, сказана до нього:

— Ти засумував, коханий?

— Він був добрий, — сказав Уленшпігель.

— Ах, — вигукнула вона, — цій війні немає кінця! Невже ми завжди будемо бачити кров і сльози?

— Шукатимемо Сімох, — відповів Уленшпігель. — Надходить година визволення.

Виконуючи обіцянку, яку гези дати Ламме, вони відгодовували ченця у клітці. І коли по сплаті викупу він вийшов на волю, то важив триста сімнадцять фунтів і п’ять унцій на фландрську вагу.

І вмер він настоятелем свого монастиря.

8

На той час зібралися в Гаазі Генеральні штати[252], щоб судити Філіппа, короля іспанського, графа Фландрського, Голландського, судити згідно з хартіями й привілеями, ним самим наданими.

І секретар сказав так:

— Всім відомо, що правитель країни від Бога поставлений бути паном і владарем своїх підданих для того, щоб їх захищати і охороняти від усякої кривди, образи, насильства, подібно до того, як пастир поставлений захищати й обороняти вівці свої. Відомо також, що піддані створені Богом не на пожиток королю, не для сліпого послуху у всьому, що добре а чи зле, справедливе чи не справедливе, і не для того, щоб служили йому в покорі, як раби. Король доти король, поки він має підданих, він повинен правити ними розумно і по закону, повинен охороняти їх і любити, як батько своїх дітей, як пастир своїх овець, і, коли треба буде, віддати життя своє за них. Коли він так не чинить, то його слід вважати не королем, а тираном. Король Філіпп, спираючись на булли про хрестовий похід і про відлучення, зібрав чотири армії чужоземних найманців і кинув їх на нас. Яка належить йому кара згідно з законами і звичаями нашої країни?

— Скинути з престолу! — відповіли члени Генеральних штатів.

— Філіпп порушив свою присягу, він забув про послуги, які ми йому зробили. Побачивши, що ми багаті, він віддав нас на поталу Іспанській раді, щоб забирала і здирала останнє з нас.

— Скинути з престолу за невдячність і грабунки! — знову сказали члени Генеральних штатів.

— Філіпп, — вів далі секретар, — настановив у наших найбільших містах нових єпископів, віддавши їм у користування майно найбагатших абатств; при допомозі єпископів він запровадив іспанську інквізицію.

— Позбавити його королівської влади як ката і розкрадача чужого добра! — сказали члени Генеральних штатів.

— Дворянство країни, побачивши цю сваволю, звернулося в тисяча п’ятсот шістдесят шостому році з проханням, в якому благало короля Філіппа пом'якшити його суворі укази, особливо щодо інквізиції. Король їхнє прохання відхилив.

— Хай буде скинутий як кровожерний тигр, упертий у своїй жорстокості! — оголосили члени Генеральних штатів.

Секретар вів далі:

— На Філіппа небезпідставно падає підозра в тому, що він через членів Іспанської ради таємно під’юджував розбивати священні зображення і грабувати церкви, щоб мати привід ввести в країну армію чужоземних найманців нібито для боротьби з заколотниками і злочинцями.

— Хай буде скинутий як душогуб і вбивця! — оголосили члени Генеральних штатів.

— В Антверпені Філіпп вигубив жителів[253], винищив купців фламандських та іноземних. Сам король і Іспанська рада таємно дозволили відомому пройдисвітові Роді[254] навербувати зграю грабіжників і від імені не кого-небудь, а короля Філіппа стягати данину, підробляти печатки і видавати себе за повноважного королівського намісника. Це підтверджують королівські листи, нами перехоплені. Все це сталося за згодою короля і з ухвали Іспанської ради. Прочитайте ці листи — король схвалює в них те, що трапилось в Антверпені, визнає, що тим самим зроблена йому послуга, якої він і чекав, обіцяє винагородити і заохочує Роду та інших іспанців іти й далі цим славним шляхом.

— Хай буде скинутий як злочинець, грабіжник і вбивця, — оголосили члени Генеральних штатів.

— Ми хочемо тільки збереження наших привілеїв, твердого й законного миру і помірної свободи, особливо щодо віри, оскільки це, по суті, справа Бога й совісті. Ми нічого не маємо від Філіппа, крім брехливих договорів, які сіють лише незгоду між провінціями, чим він користується, щоб підкорити їх одна за одною і поневолити так само, як Індію, — грабунками, конфіскаціями, стратами та інквізицією.

— Хай буде скинутий як убивця, що замислив занапастити нашу країну! — оголосили члени Генеральних штатів.

— Він кров’ю залив нашу країну при допомозі герцога Альби та його поплічників, при допомозі Медіни-Селі, Рекесенса і зрадників, що засіли в державних радах і в радах провінцій. Він намовляв дона Хуана і Алессандро Фарнезе, принца Пармського, бути немилосердними і нелюдськи жорстокими (як це видно з перехоплених листів). Він оголосив принца Оранського поза законом; наймав трьох убивць і тепер шукає четвертого; скрізь набудував у нас замків і фортець; палив живцем чоловіків, закопував живцем жінок і дівчат; забирав їхнє майно; задушив Монтіньї, Бергеса та інших сеньйорів, зламавши своє королівське слово; вбив свого сина Карлоса; отруїв принца Асколі, якого одружив спочатку зі своєю вагітною коханкою, доньєю Євфразією, щоб майно померлого дісталося позашлюбній дитині короля; видав проти нас едикт, у якому оголосив нас зрадниками, що мають бути позбавлені життя й маєтків, — отже, вчинив тим самим нечуване в християнському світі злочинство, змішавши в одну купу винних і невинних.

— На підставі всіх наших законів, прав і привілеїв хай буде скинутий! — оголосили члени Генеральних штатів.

І печатки королівські були поламані[255].

І сонце світило над землею й над морем, золотило стиглий колос, наливало виноград, розсипало перли на морських хвилях, наче на весільних шатах нареченої Нідерландів — Свободи.

А трохи згодом у Делфгі четвертий убивця пробив трьома кулями груди принцові Оранському[256]. І він умер, вірний своєму девізові: «Будь спокійний серед бурхливих хвиль».

Його вороги пустили чутку, ніби він, не маючи надії захопити владу в південних католицьких провінціях і щоб пошити Філіппа в дурні, таємною угодою відступив їх «її високості» герцогові Анжуйському. Але герцог нездатний був сплодити зі Свободою дочку Бельгію, бо Свобода не любить протиприродного кохання.

А Уленшпігель і Неле покинули флот.

А Бельгія, їхня вітчизна, і далі стогнала під ярмом, закована в кайдани зрадниками.

9

Настали жнива; стояла спека,