Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
до кожного він слово рік,
таємні мови знав старі.
Убивчий меч, міцна рука,
та плечі мов тягар приліг;
хоч голос, як сурма дзвінка, —
дорожня втома валить з ніг.
Правитель мудрий, мав він трон,
палав у гніві, сіяв сміх;
де зараз блиск його корон? —
старе вино, старий і міх...
Сам на мості стояв він,
ум його з Вогню і з Тіні кпив;
поглинув мудрість Кгазад-дŷм
і патерицю розтрощив...
Ну, невдовзі ти, мабуть, переплюнеш пана Більбо! — сказав Сем.
— Ні, боюся, що ні, — відповів Фродо. — Адже це наразі і є найліпше, на що я спромігся.
— Ну, пане Фродо, якщо до тебе ще колись прийде натхнення, то, сподіваюся, ти хоча би словом згадаєш про його феєрверки, — не вгавав Сем, — і складеш щось, наприклад, отаке:
Найкращі кольори ракет:
зірок зелено-синіх лет,
і золоті із громом зливи,
немовби з квітів дощ шумливий.
— Утім, це і близько не передає справжньої краси тих феєрверків.
— Ні, це я залишу для тебе, Семе. А може, для Більбо. Проте... ну, я вже не можу про це говорити. Я не можу стерпіти навіть думки, що доведеться розповідати йому цю новину.
Одного вечора Фродо та Сем прогулювалися разом у прохолодних сутінках. Вони обоє знову почували неспокій. На Фродо зненацька впала тінь розлуки: він ніби передчував, що час, коли доведеться покинути Лотлорієн, уже зовсім близько.
— Що ти тепер думаєш про ельфів, Семе? — запитав Фродо. — Я вже колись запитував тебе про це; здається, то було дуже давно, та відтоді ти добряче на них надивився.
— Таки надивився! — відповів Сем. — І, як на мене, є ельфи і ельфи. Усі вони доволі ельфійські, проте геть не однакові. Так-от, цей народ — не блукачі та не бездомні, вони видаються трохи близькими до нас: вони належать цьому місцю навіть більше, ніж гобіти — Ширу. Чи то вони створили цю землю, чи то ця земля створила їх — сказати важко, якщо ти розумієш, про що я. Тут навдивовижу тихо. Здається, що нічого не відбувається й ніхто не хоче, щоби щось відбувалося. Якщо тут є якась магія, то вона на такій глибині, на якій я не можу до неї дістатися, так би мовити.
— Ти можеш побачити й відчути її всюди, — сказав Фродо.
— Еге ж, — відказав Сем, — але ти ж не бачиш, хто її творить. Немає феєрверків, які запускав бідолашний старий Ґандальф. Цікаво: за ці дні ми жодного разу не бачили Володаря та Володарки. Тепер я думаю, що це вона вичакловує всі ці дивовижні речі, коли має настрій. Я би страшенно хотів побачити якусь ельфійську магію, пане Фродо!
— А я — ні, — відказав Фродо. — Мені й так добре. Я сумую не за Ґандальфовими феєрверками, а за його кошлатими бровами, за його запальною вдачею, за його голосом.
— Ти правий, — погодився Сем. — І не подумай, що я вишукую чиїсь промахи. Мені частенько кортіло побачити бодай трохи магії, про яку розповідають у старих легендах, але я ніколи не чув про землю, кращу за цю. Тут так, ніби ми водночас і вдома, й у когось на святі, якщо ти мене розумієш. Я не хочу йти звідси, та все одно починаю думати: якщо нам доведеться йти далі, тоді найліпше зробити це негайно...
Непочату роботу закінчуватимеш найдовше, як любив казати мій старий Батечко. Не думаю, щоби хтось тут міг нам чимось особливо допомогти, з магією чи без неї. Та коли ми покинемо цю землю, то, гадаю, будемо дедалі дужче сумувати за Ґандальфом.
— Боюся, твоя правда, Семе, — мовив Фродо. — Проте сподіваюся, що перед відбуттям ми обов’язково побачимо Володарку Ельфів.
Не встиг він і договорити, як гобіти, наче у відповідь на свої слова, побачили, як до них наближається Володарка Ґаладріель. Висока, біла та прекрасна, вона йшла попід деревами. Не озвалася — тільки подала їм знак.
Звернувши вбік, вона повела їх до південного схилу пагорба Карас-Ґаладона, і, проминувши високий зелений живопліт, вони разом увійшли в закритий сад. Дерева там не росли, вгорі видніло чисте небо. Зійшла вечірня зоря й білим пломенем сяяла понад західними лісами. Довгими сходами Володарка спустилась у глибоку зелену улоговину, якою біг, шепочучи, срібний потік, що брав початок із водограю на пагорбі. На дні улоговини на невисокому постаменті, вирізьбленому в формі гіллястого дерева, стояла срібна чаша, широка і плитка, а поруч із нею — срібний глек.
Водою з потоку Ґаладріель наповнила чашу по вінця і дмухнула на неї, а коли вода знову заспокоїлася, вона заговорила.
— Це — Люстерко Ґаладріель, — мовила ельфійка. — Я привела вас сюди, щоби ви зазирнули в нього, якщо захочете.
Повітря застигло, у глибокій долині було темно, Володарка стояла біля гобітів, висока та бліда.
— Чого нам там шукати, і що ми побачимо? — запитав Фродо, сповнений шанобливого трепету.
— Я можу наказати Люстерку відкрити вам чимало речей, — відповіла Ґаладріель, — декому я можу показати те, що він хоче побачити. Проте Люстерко іноді являє щось своє, без моїх підказок, і ці речі часто найдивніші, та з них більше користі, ніж із того, що ми прагнемо угледіти. Що побачите ви, якщо дасте Люстеркові волю, — я сказати не можу. Воно показує те, що було, що є та що може бути. А також те, що — навіть наймудріші не завжди можуть відгадати. Хочеш подивитися?
Фродо не відповів.
— А ти? — запитала Ґаладріель, звертаючись до Сема. — Це те, що ваш народ назвав би магією; втім, я не цілком розумію, про що йдеться, адже ви вживаєте те саме слово і на позначення підступів Ворога. Проте це, якщо тобі так хочеться, — магія Ґаладріель. Хіба ти не казав, що хочеш побачити ельфійську магію?
— Казав, — погодився Сем, трохи вагаючись між страхом і цікавістю. — Я таки зиркну, Володарко, — з твого дозволу... Я би хотів хоч мигцем побачити, що відбувається вдома, — сказав він кудись убік, до Фродо. — Здається, я не був там уже страшенно довго. Та, напевно, побачу там лише зорі чи щось таке, чого не зрозумію, чи не побачу нічого.
— Або так, або ні,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін», після закриття браузера.