Читати книгу - "Усі царства іншого світу, Лариса Лешкевич"

– Мабуть... так... –  Веда кивнула, прислухаючись до голосу почуттів.

–  Я зараз зникну, але буду вказувати тобі дорогу і казати, що робити.  

– Коли ми побачимося? – запитала Веда, мружачись на його примарний, вже ледь  помітний обрис.

–  За перехрестям. Зараз іди, не звертаючи, он на ту яскраву зірку...

Веда ще раз озирнулася на будинок, що невиразно темнів за деревами, і, ледь не через силу, попрямувала вперед. 

Зрештою, чим вона ризикує? Тільки подивиться, де  те перехрестя. А з іншого боку, вона ж сама хотіла піти, щоб не наражати на небезпеку перевертнів. Ну а те, що зникла, не прощаючись, можна пояснити розладом психіки і нервовим перевантаженням... 

Ажей зрозуміє.  Їм ще випаде нагода поговорити.

Так розмірковувала Веда і, мимоволі, дедалі прискорювала крок. 

Але сумніви  пригнічували її, розривали на частки:  однієї миті  здавалося, що вона чинить правильно, залишаючи Рандагайл негайно,  другої, що робить непоправну помилку.

Дрімучий ліс, охоплений таємничим і хитким мерехтінням, подіяв на неї заспокійливо. Несподівано загострилися слух і зір. 

Веда зрозуміла, що може бачити і чути те, що раніше було їй недоступно. Що це за знак? Черговий прояв сили? То вона чинить правильно? 

Веду тішила будь-яка зміна, вона хотіла якнайшвидше позбутися нікчемності й тлінності минулого життя, непотрібних почуттів і бажань. До того ж присутність Х'ярго надихала її. Вона навіть здивувалася тому, наскільки щаслива, що він поруч.