Читати книгу - "Навіжена зі світу людей, Лариса Лешкевич"

– Любий, ми не проти твого одруження з Інгою, але я благаю тебе, обміркуй усе,  як годиться принцу. 

Адвіан стиснув ті пальці і поцілував. Матір він щиро любив і не хотів її засмучувати.

– Не хвилюйся, матінко, ми не одружимося, поки не розберемося з усіма пророцтвами та їхніми наслідками.  Обіцяю!

– Це мудрі слова, – схвально кивнув король, – Що ж, сину, можу тільки побажати тобі удачі!

Адвіан піднявся, вклонився батькам і залишив їдальню. Розмова пройшла набагато легше, ніж він припускав. Добре, що Маріл  не затримався  і  першим  поговорив із королем.

– Адвіан! – гукнула його Інга, визирнувши з бічного коридору.

Вони кинулися один одному назустріч і обійнялися так, немов сто років не бачилися.

Навіть слуга, що чергував біля дверей, зніяковіло потупився.

– Я побачила, як ти увійшов, але не наважилася за тобою... чекала...

– Запам'ятай: ти можеш входити в будь-які зачинені двері, домовилися? Інакше, я розсерджуся! – і Адвіан з удаваною суворістю притиснув її ще міцніше до себе.

– От,  скажений! – реготнула Інга, вириваючись, – До цього ж так бистро не звикнеш…

– То звикай, кохана!

Обійнявшись, вони пішли коридором.

– Знаєш, я розповіла дівчатам усе, про що ми говорили. Про Біра, пророцтво... Вони ж мають право знати, хіба ні? – і не чекаючи відповіді, Інга запитала: – А що Маріл хотів від тебе вранці?

–  З’явилися  нові обставини.

– Які саме?

–  Дізнаєшься трохи пізніше…

Він, може, й сказав би зараз, але ще не придумав,  як. Таку новину в лоб не ткнеш! 

– Але це, принаймні, хороші обставини? –  хитро примружилася на нього Інга.

– Думаю, так!

–  Тобто – це  не точно?

– Не катуй мене, крихітко... Будь-які обставини можуть повернутися і так  і сяк.

– Твоя правда! – зітхнула Інга, притулилася до його боку і ткнулася носом у його одяг, щоб знову відчути запах, що зводив її з розуму. 

– Ти готова вирушити просто зараз? – запитав Адвіан і сам затріпотів від того дотику.

– Готова! Хочу якнайшвидше покінчити з усіма незрозумілостями. Невизначеність вбиває... Думаєш, мені варто взяти з собою віск?

–  Та  краще взяти… Про нього ти подругам теж розповіла?

– Не все! – Інга мотнула головою, – Так, мимохідь сказала, що стягнула з Біровської лабораторії першу-ліпшу дрібничку, а нею виявився чарівний артефакт. Про те, що він робить –   поки: ні-ні.

–  Добре! Тоді йдемо. Не будемо  гаяти час.

– Але до водоспаду, якщо я правильно пам'ятаю, трохи більше двох годин, а Ренальд з'явитися там тільки опівдні.

– Швидше за все, Ренальд прибуде раніше. Я б так і вчинив...

– Усі принци мислять однаково? – всміхнулася Інга.

Вони подивилися одне на одного і, пірнувши в тінь кам'яної стіни біля гвинтових сходів, почали швидко й жадібно цілуватися. 

– Ох! Що це таке!  – злякано скрикнула, натрапивши на них, молоденька служниця, і навіть кошика із рук випустила, – То це Ви, Ваша Високосте... – пролепетала тремтячим голосом.

Інга й Адвіан розсміялися і, тримаючись за руки, побігли вниз сходами.