Читати книжки он-лайн » Фентезі 🐉🧝‍♀️🗡️ » Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!, Олена Гриб

Читати книгу - "Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!, Олена Гриб"

11
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 147 148 149 ... 184
Перейти на сторінку:

– Хто я?! – Співрозмовник підвищив голос. – Чуєш, хто?!

– Мале набридливе щеня, – я не збиралася його щадити. – Нагадай-но, як тебе звуть?

– Арун! – Він явно сердився.

– З якого роду?

– Із Зайців! Ох ти ж!.. Що це було?

– Підсвідомість, – запевнила я. – Або брехня. Вибирати тобі.

Сріблястий малюк метнувся вище, щоб зависнути навпроти мене.

– Поясни, – зажадав досить вороже.

– Сутності як ти нічого не пам'ятають про минуле життя, однак ти назвав ім'я ще під час першої зустрічі, а зараз видав рід.

– Це випадково вирвалося!

– Хай так. Але ж вирвалось! Отже, ти десь це чув. Власниця сказала?

– Я нікому не належу, тітонько!

Знайомі фрази. Ферн теж стверджував, що не має господаря. І потай побоювався, що одного разу ми зіткнемося з ним, і сила магії направить мого демона проти мене.

– Хто дав тобі ім'я? – наполягала я.

– Не знаю! Вона сказала: «Не бійся, Аруне. Люблю тебе, зайчику» і зникла!

Вона. То я не помилилася – Віола мала до нього стосунок. Ким цей хлопець доводився їй раніше, у людській іпостасі? «Не бійся» та «зайчик» асоціювалося з дитиною. Але, як би я не ставилася до Академії та влади, маю визнати: вони не експериментували з дітьми. Тобто зайчик – вказівка ​​на рід? Цікаво…

Які ще варіанти? Ех, якби на місці княжни був княжич, а Арун виявився жіночої статі, висновок напрошувався б один: закохана парочка. Чи я просто відстала від життя? Раптом пару «Віола-Арун» не бентежило, що дівчина дбає про хлопця?

– Титул не підкажеш?

– Який? – демон начебто щиро здивувався.

«Не спрацювало», – засмутилась я.

З іншого боку, ніколи не чула, щоби серед Зайців були аристократи. Зате серед практикантів є дехто з того ж роду.

– Еньєра пам'ятаєш? – спитала обережно.

– Це той, вертлявий, що хотів розірвати мене надвоє і збути чаклунам ще дорожче? Такого хрін забудеш.

«А з літературною мовою у хлопця проблеми», – зробила чергове спостереження я.

Чи то навмисне вдає простоту, чи звик до вуличної лексики.

«І знов-таки питання: що пов'язує знатну дівчину та неосвіченого Зайця?» – я не знала, як краще вчинити.

Гадаю, хтось із моїх супутників зумів би поставити правильні запитання. Але як умовити демона поспілкуватися з тими, хто може прив'язати його навіть без використання срібного пилу?

– Повіриш, якщо я скажу, що в минулому ти був людиною?

– За язиком стеж, тітонько!

Образився? Я вперше чула, щоб приналежність до людей вважалася вадою.

– Чому це? Подобається бути безтілесним, слухняним і беззахисним?

– У мене є свої переваги!

Шкода, що у невидимої сутності нема обличчя. Можу заприсягтися, Арун поглянув убік пляжу. Що ж, про ті можливості, які надавав його напівпрозорий стан, здогадатися легко.

Поки ми розмовляли, місяць зник за хмарами. Стало темно. Скеля переді мною перетворилася на суцільну чорну стіну, сріблястий малюк розтанув у тіні.

Я вирішила, що навряд чи доб'юся від нього чогось розумного. Краще повернутися в халупу і сподіватися, що завтрашній день буде продуктивнішим.

1 ... 147 148 149 ... 184
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!, Олена Гриб», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Шанс для невдах, або Прощавай, Академіє!, Олена Гриб"