Читати книгу - "Будь мені тайною, Марина Тітова"

От тільки з малим ще було йому важко. І він злився на Ліку й на того француза, котрий наобіцяв Ірмі купу солодких фантазій, а сам розчинився десь у повітрі над Альпами. І якось одного вечора, коли нічого було робити, заліз Харитон у комп'ютер Ірми, а там... Листування з тим самим французом... І аватарка Сані. Того самого Сані! Жвавого! Його товариша!

І ось Харитон засміявся...

Харитон реготав, що кінь! Не міг зупинитись. Ледь живота собі не надірвав! Думав, що вже й швидку викликати треба, бо від сміху зараз й копита відкине.

Так, нарешті всі пазли й зійшлись. Картина домалювалась.

В листуванні Ірма настільки щиро та довірливо себе повела, всю душу вилила своєму французькому шанувальнику, і все про Харитона розповіла, що сумнівів не залишилось. Не Марія Олександрівна, і не мама Харитона — а Ірма. От від кого пролетів компромат на Даниленка. Користуючись перекладачем, білочуба дурепа все розбовтала і про те, що двічі у тиждень Харитон приїздить до Тео, і про гроші, які на утримання малого дає, і про змову з Марією Олександрівною...

Певна думка пробіглась прудким кроликом Харитоновою свідомістю. І, щоб позбавити себе сумнівів безповоротно, він почав шукати в соціальних мережах свою колишню дружину, з якої їх мають розлучити за взаємною згодою відносно скоро. Всі старі контакти свої вона видалила. І таки знайшов...

Тепер Харитон почав сміятися знову. Ще дужче й довше.

От вам і дожився! "Француз"! Саня, Санька, Саньок — от хто став причиною всіх Харитонових бід. Його персональна "Пандора". Виявляється, саме на нього проміняла Харитошу Ліка і саме він заманив Ірму на заробітки у Францію.

Харитон пригадав той день, коли запросив Саню в гості. Для нього це була чергова можливість повипендрюватись і все. Чи міг би він подумати, що все так закрутиться? А радше, що на шию Санька заплигне його благовірна? Ідеальна, ага...

Ох, Анжеліка, Анжеліконько. Ох, Ліка, Лікуся! Все вона — його краса. Всюди встигла. Як завжди ідеальна в усьому. Навіть у помсті. Отже, як виходить, покірні жінки вміють бути злопам'ятними й мстивими. І банальною істерикою вони не обмежуються — їх методи кардинальні й революційні. Якщо розізлити таку жінку — бережи голову й дивись гарно під ноги та по сторонах, бо розчавить вона тебе асфальтоукладачем і не зіщулиться, і не озирнеться...

Гортаючи сторінку Ліки в соціальній мережі небавом ненависть Харитона трансформувалась у заздрість. А із ним ця дівчинка так не сміялась... А тепер? А тепер вона фотографується з Сашею на фоні невеличкої Ейфелевої вежі. Розташування світлини вказане, як Французький Бульвар. І підпис до допису: "Бажаю кожній жінці зустріти чарівника, котрий здійснює її мрії. Ось я свого вже тримаю за руку..."

А слідом ще одна публікація у форматі відео. Там Ліка сповіщає, що вона розпочинає кар'єру фудблогерки, як колись і мріяла й щодня публікуватиме нові рецепти. А потім готує еклери й розповідає, що це французька страва. На кухні їй допомагає маленька дівчинка. Ліка кличе її Ангелішою... А Ліку кличуть: "Мон енж, **ма шері"... У кадрі раптово з'являється Саша й він обіймає кулінарок. Від себе додає кілька пізнавальних висловів для всебічного розвитку французькою. Ліка додає наостанок, що вдячна своєму чарівнику, що підштовхнув її, підтримав у ще одній мрій. На їх поцілунку, яке не потрапляє у кадр, бо камеру затуляє мала дівчинка зі словами: "О-о, починається! Це надовго. Вам краще не бачити цього", відео закінчується. У коментарях люди шаленіють, оцінюючи затишність і тепло, що панує на кухні цієї трійці.

І поки Харитон продовжує розглядати світлини та відео колишньої, десь там, у Харкові саме в цей час монтується ще один рецепт від Ліки. Але зеленоока дівчина зморюється це робити.

— Агов, а де всі? Ангелішка! Сашуньчик! — гукає вона та ходить квартирою.

Однак нова біда. Ніде їх не знаходить, а от у спальню Ангелінки потрапити не може. Її не пускають! Двері зачинені!

— Мон енж, тобі сюди не можна. Пардон, — лунає звідти такий приємний чоловічий голос.

— Чому це? Що за секретики там у вас?

— Це сюрприз, мамочко!

Тоненький дитячий голосочок змушує зеленооку розчулитись. На її очах виступають сльози.

– "Мамочко"? Але ж, Ангеліш... Я ж не...

За мить двері спальні прочиняються і в новоутвореній шпарині з'являється голова маленької школярки.

— Я щось дивне сказала? Хіба? Моя рідна мама ніколи зі мною не поводилась так, як ти. Ти зі мною готуєш, вчиш уроки, зачіски мені робиш, голубиш, вкладаєш спатки. І ти ніколи не кричиш! Ти найкраща! Ти моя мамочка! До того ж як народиться мій братик чи сестричка, чи нормально буде, якщо він або вона кликатиме тебе "мамою", а я тебе "тьотьой"? Так справи не робляться.

— Доцю, доцю, зажди! Що ж ти так розкидаєшся словами? Не змушуй нашу мамочку затопити квартиру. Тепер доведеться нам вийти, заспокоїти та зацілувати її, щоб вона не плакала, — слідом з'являється і голова сімейства. І не з порожніми руками.

За секунду обступивши по обидва боки вразливу та ласкаву шатенку, чиє волосся у штучному світлі настінного бра, віддає золотавим відтінком, татусь і доця цілують її в щоки. А потім вручають невеличкий букетик.

— Що це? Троянди? — дивується сюрпризу золотоволоса, прихапцем стираючи патьоки сліз із щік.