Читати книгу - "Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри"

ту залу, де він, без відома решти ватажків, сховав цілу сотню своїх воїнів.

Ерагон так само ледь чутно прошепотів у відповідь:

— Якщо проллється кров, то чи можу я скористатись нагодою й убити цього гада, Вермунда?

— Тільки в тому разі, якщо він спробує позбавити життя тебе або ж мене, — захихотів Орик. — Інакше решта грімстборітхн будуть ставитись до тебе з іще більшою підозрою… Гаразд, мені час іти. Молися за наш успіх! Адже ми збираємося перетнули озеро розпеченої лави, яке ще ніхто ніколи не наважувавсь перетинати.

І Ерагон справді став молитися.

Ватажки кланів тим часом усілись довкола круглого стола, а решта присутніх позаймали свої місця на стільцях, поставлених по периметру зали. Так само, як і багато хто з гномів, Вершник усівся на самісінький краєчок стільця, готовий боронитися, щойно йому загрожуватиме бодай найменша небезпека.

Першим, звівшись з-за столу, заговорив Ганел, чорноокий капелан із Дургрімст Квон. Хюндфаст хутенько підсунувся до Ерагона й зашепотів йому на вухо, перекладаючи промову поважного гнома.

— Вітаю всіх ватажків кланів. Зараз мені важко сказати, чим саме завершиться наше засідання, бо до мене дійшли дуже погані чутки. Поки що я не маю жодних підстав звинувачувати когось у злочинних діях, але оскільки сьогодні на засіданні головую я, то дозвольте мені на певний час відкласти наші найпалкіші дебати й поставити шановному панству кілька запитань.

Ватажки кланів стали збуджено перешіптуватись одне з одним, проте невдовзі зі свого місця звелася Йорун.

— Особисто я, — сказала вона, — не маю нічого проти, грімстборітхне Ганеле. Своїми дивними натяками ти дав моїй уяві неабияк розгулятися, тож я якомога швидше хотіла б почути твої запитання.

— Авжеж, я б і собі хотів їх почути, — згодився Надо.

— Ми слухаємо тебе, — згодилися Манндрат і решта ватажків, включно із самим Вермундом.

Отримавши згоду, Ганел зіперся кулаками на стіл і на мить замовк, дочекавшись, доки в залі не запанує гробова тиша. Лиш потому він мовив:

— Учора, коли ми обідали в наших їдальнях, кнурлани почули галас під південним квадрантом Тронжхейма. Кожен із них розповідає різне, але оскільки галас чули абсолютно всі, то можемо зробити висновок, що це була якась надзвичайна пригода. Ви, так само, як і я, отримали повідомлення про можливий землетрус. Та насправді сталося те, у що важко повірити…

Хюндфаст перевів подих і став перекладати далі:

— Оглянувши один із прадавніх тунелів, який вирив наш славетний пращур Корган Довгобородий, вивідачі знайшли місце, на якому, судячи з усього, відбувся бій. Підлога була залита кров'ю, стіни вкриті сажею, бо хтось із воїнів необачно розбив магічний ліхтар, а в глибині тунелю лежало сім понівечених тіл. І це жодним чином не були наслідки битви у Фартхен Дурі, адже кров ще не встигла висохнути, а тріщини на стінах утворились буквально за кілька годин до того. Вивідачі також доповіли, що в тій місцині відчувалась дія потужної магії. Ще й досі кілька наших найкращих чарівників намагаються відновити картину того, що сталося, проте в них дуже мало надії на успіх, адже ті, хто брав участь у битві, були захищені потужними закляттями. Отож, перше моє питання буде таке: чи хтось із вас часом нічого не знає про ці загадкові події?

Після останніх слів Ганела Ерагон напружив ноги, готовий підскочити, якщо гноми із Аз Свелдн рак Ангуін спробують вихопити свої мечі. Але все було спокійно, тож слово попросив Орик:

— Гадаю, що мені буде під силу відповісти на ваше запитання, Ганеле. Та оскільки моя відповідь буде довга, я радив би вам поставити решту питань, перш ніж я почну говорити.

Поміж брів капелана на мить з'явилася зморшка здивування, але він тут-таки себе опанував і мовив:

— Гаразд-гаразд… Окрім сутички в тунелі Коргана, мені також доповіли про те, що в Тронжхеймі помічено рух кнурланів, які скрізь збираються у великі банди, маючи якісь таємні наміри. Мої агенти не дізналися, до яких саме кланів вони належать, але я гадаю, що будь-хто з нас може керувати цими загонами, доки ми зібралися тут, аби визначити, хто посяде місце на троні Ротгара. Отож, моє друге питання таке: хто влаштував ці лиховісні маневри? Попереджаю, якщо ніхто з вас не візьме на себе відповідальність за цих воїнів, то ми накажемо їм полишити Тронжхейм на час проведення засідань, байдуже, до якого клану вони належать. Ми також призначимо спеціального спостерігача, що буде стежити за виконанням закону й неодмінно знайде винних.

Така заява Ганелла викликала бурхливу реакцію ватажків. Вони знову стали перешіптуватися одне з одним, аж доки цей шепіт не почав потроху переходити у справжній ґвалт. Зусібіч залунали звинувачення й виправдання, а в очах ватажків зблискували іскорки роздратування. Урешті-решт розлючений Тордріс став щось горланити не менш розлюченому Галдхієму, тож Орик зрозумів, що слід брати ситуацію під свій контроль. Потому він прокашлявся й так гаркнув на всю залу, що ватажки враз примовкли й здивовано витріщились на нього.

Орик тим часом зробив вигляд, ніби нічого не сталося, і дуже спокійним голосом почав:

— Ганеле, гадаю, я зможу дати відповідь і на твоє друге питання. Принаймні почасти. Не візьмуся говорити за решту кланів, але кількасот воїнів, що пройшли маршем крізь зали прислуги, належать Дургрімст Інгейтум. Визнаю це відразу ж і добровільно.

Усі й надалі продовжували мовчали, аж доки Йорун не спитала:

— І чим же ти збираєшся виправдати свої агресивні дії, Орику, сину Тхріфка?

— Я вже попереджав, вельмишановна Йорун, що моя відповідь буде довгою, тож якщо в тебе, Ганеле, є ще якісь запитання, то я радо їх вислухаю.

Зморшка між бровами капелана стала такою глибокою, що вони ледь не з'їхались докупи. Він почухав потилицю і сказав:

— На деякий час я волів би втриматись від нових запитань, адже всі вони, по суті, стосуються двох перших. Отже, мені здається, що ти маєш зробити нам ласку й нарешті розповісти все, що тобі відомо про ці тривожні події. Проте… Стривай… Якщо я не помиляюсь, ти й сам до них причетний. Тому дозволь спитати особисто в тебе, грімстборітхне Орику. Чому ти покинув учорашнє засідання? Попереджаю тебе — навіть не думай ухилятися від відповіді, адже ти вже й так сказав, що багато чого знаєш. Гадаю, тепер ти маєш про все докладно нам прозвітувати.

Орик звівся:

— Із превеликим задоволенням.

Опустивши своє бородате підборіддя, аж доки воно не торкнулося грудей, Орик трохи помовчав, а потім нарешті став розповідати. Проте початок його розповіді був зовсім не такий, як гадав Вершник. Та й більшість ватажків,