Читати книгу - "Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри"

напевно, чекала від Орика зовсім інакшого початку. Замість того, щоб розповісти про замах на Ерагонове життя й пояснити, що саме через це він попрохав засідання зробити передчасну перерву, Орик нагадав усім, як колись, дуже давно, раса гномів прийшла з Хадарацької пустелі, яка тоді ще не була пустелею й зеленіла травою, до Беорських гір. Там вони викопали свої довжелезні тунелі й звели свої чудові міста. Потому Орик нагадав про довгі жорстокі вшни між кланами, а також про війну з драконами, яких гноми водночас поважали й дуже боялися. Не рминув ватажок і того, як до Алагезії прийшли ельфи, що теж розпочали війну проти драконів. Урешті-решт, вони ледь не винищили одне одного й згодилися створити загін Вершників дракона, який мав слідкувати за тим, щоб обидві раси дотримувалися миру.

— І як ми відреагували, дізнавшись про їхній намір? — спитав Орик у ватажків. — Хіба ми попрохали, щоб нас зробили однією зі сторін мирних переговорів? Хіба ми прагли отримати бодай часточку тієї влади, яку мусили б мати Вершники? Ні! Ми руками й ногами вчепились у старий спосіб життя й навіть не думали про те, щоб об'єднатися з ельфами й драконами. Ми ж бо не хотіли, аби за нами наглядав хтось із іншої раси. Аби зберегти свою владу, ми відмовились від свого майбутнього, адже я певен, що якби хтось із кнурланів став Вершником, то навряд чи Галбаторікс зараз мав би таку силу. Я зовсім не хочу применшити заслуги Ерагона, який довів своїми подвигами, що він чудовий Вершник, але ви хоч на мить спробуйте собі уявити… Що тоді б… Сапфіра могла вилупитися для когось із нашої раси. Ви тільки подумайте, як би ми тоді могли прославитись!

Натомість ми поступово стали втрачати свої позиції в Алагезії. Спочатку це не було аж таким гірким шматком, який би ми не змогли проковтнути, але всі добре пам'ятають, що сталося потім. До Алагезії прийшли ургали, потім люди… І саме їм, людям, а не нам, гномам, ельфи, виправивши свої закляття, дозволили стати Вершниками! Але ж ми теж могли ними бути! — Орик скрушно похитав головою: — Проте нам завадила це зробити наша гордість. Мовляв, навіщо ми, найстаріша раса в Алагезії, станемо прохати ельфів, аби ті змилувались і дозволили нам бути Вершниками? Ясна річ, нам не треба було пов'язувати свою долю з драконами, щоб урятувати свою расу від знищення. Тим не менше… Ми й надалі продовжували варитися у своєму казанку, влаштовуючи війни між кланами й геть не переймаючись тим, що відбувалося поза межами наших гір.

Ватажки кланів нервово засовались на своїх стільцях. Багато хто з них був дуже невдоволений критикою Орика, але дехто все ж таки мав замислений вираз обличчя, бо, схоже, його слова зачепили їх за живе.

Орик тим часом вів далі:

— Доки Вершники наглядали за Алагезією, ми процвітали так, як не процвітали ніколи за всю нашу історію. Усе було добре, але жоден гном не мав права стати Вершником.

Коли Вершники занепали, нам теж було доволі скрутно, але ми знов-таки не мали жодних шансів, щоб їх відродити. А тепер подумайте, чи личить такій потужній расі, як ми, стояти осторонь від тієї благородної сили, якою є Вершники дракона? Адже ми не країна васалів, які підкоряються батогам володарів інших земель. І нам ніхто ніколи не наказував, що та як ми маємо робити.

Схоже, остання фраза найдужче припала ватажкам до душі, бо ті схвально закивали й стали посміхатися, а Хавард навіть заплескав у долоні.

— А тепер давайте поговоримо про нагальні справи, — сказав Орик. — При владі перебуває Галбаторікс, і всі раси намагаються його скинути. Він став надзвичайно могутнім, і те, що ми й досі не є його рабами, — справжнє диво. Складається таке враження, ніби в нього просто не доходять до нас руки. Гадаю, не важко зрозуміти, що коли він усе ж таки на нас нападе, то ми не протримаємось навіть тижня. Часом мені здається, що він просто чекає, доки ми самі прийдемо до воріт його фортеці в Урубейні. А тепер згадайте, кого саме ми вважали останньою надією на перемогу, перш ніж до наших дверей не постукались Ерагон і Сапфіра, за чиєю спиною верещала добра сотня ургалів? Так-так, ми вважали останньою надією обраного Вершника, для якого вилупиться Сапфіра і який зможе скинути Галбаторікса. Хоча… Яка в нас могла бути надія? Це була лише надія на надію. Ніде правди діти, коли Ерагон уперше з'явився тут, то багато хто, навіть я сам, був спантеличений його виглядом. «Це не той хлопчина, що може бути героєм, — казали ми. — Краще б він уже був ельфом!» Але що сталося потім? Він убив Смерка й дозволив нам врятувати наше улюблене місто Тронжхейм. Його дракон Сапфіра пообіцяла повернути Зоряній Троянді її первісну красу, а під час битви на Палаючій рівнині Ерагон прогнав Мертага й Торнака. Тільки тому ми й виграли битву. А зараз він навіть схожий на ельфа, бо завдяки дивовижній магії став володіти їхньою швидкістю й силою.

Орик звів догори пальця, щоб наголосити на своїх словах:

— До того ж, король Ротгар зробив те, чого раніше не робив жоден король або грімстборітхн. Він запропонував клану Дургрімст Інгейтум всиновити Ерагона й зробити його членом нашої родини. І Вершник не обов'язково мав приставати на його пропозицію, адже він знав, що багато родин Інгейтум були проти цього, та й кнурлани теж поставилися б до цього дуже несхвально. І що ж він зробив? Маючи присягу перед Насуадою, Ерагон прийняв щедрий дар короля Ротгара, хоч добре розумів, що це тільки ускладнить йому життя.

Я на власні вуха чув слова Вершника: «Я заприсягнув на Серці Каменя не лише через те, що маю піклуватися про всі раси Алагезії… Я заприсягнув ще й тому, що Ротгар напрочуд прихильно до мене поставився, зробивши сином свого народу». Саме так останній вільний Вершник Алагезії, наша єдина надія в боротьбі з Галбаторіксом, добровільно вирішив стати кнурланом. Відтоді Ерагон діяв тільки за нашими законами й весь час намагався глибше пізнати нашу культуру. А коли Ротгар помер, зазнавши підступного удару зрадника Мертага, Вершник присягнув мені кожним каменем в Алагезії, що неодмінно помститься за смерть короля. Він завжди ставився до мене з повагою й покорою, як і належить ставитись до свого грімстборітхн, і я пишаюсь тим, що він є моїм названим братом.

Ерагон прикипів поглядом до підлоги, бо кінчики його вух і щоки