Читати книгу - "Лукомор'я. Дубль два, Лара Роса"

Вчотирьох вони піднялись по скелі, дотримуючись максимальної тиші, обережно огинаючи майданчик, на котрому розташувалась група з більшою кількістю глотників. Уступ, де спала потрібна зграя, був досить просторим для п’ятьох особин, і це дещо здивувало Ігоря, оскільки, зазвичай, ті, хто переважав чисельно, займали й більш значущу територію: в них була чітка ієрархія в цьому плані. Та зараз йому було не до того, щоб займатись вивченням даної дивності.

Глотники спали, притулившись до скель – це був їхній спосіб маскування, що дозволяв зливатись з каменистою поверхнею інколи до такого ступеня, що для недосвідченого ока їх було не відрізнити від каміння. Колвін показав гвардійцям, що бере на себе двох, інших ті розподілили між собою.

Ігор накинув ментальний аркан одразу на пару глотників, що лежали по лівому краю майданчика – з тваринами це було легше провернути, ніж з магами. Один, смикнувшись, покірно завмер, а другий пронісся над ним, ледве не збивши своїми кігтистими лапами. Дякувати, що він хоч не бачив практично нічого та орієнтувався лише на звуки та запах. Колвін жбурнув в нього розряд блискавки, та глотник тільки зашипів і розвернувся у польоті, щоб напасти на кривдника. Жахливі пазурі мелькнули прямо перед обличчям чоловіка, й він ледве встиг ухилитись, все ж отримавши подряпину на щоці.

Глотник розвернувся й з шипінням знов кинувся на Ігоря. Той кинув в нього закляття-паралізатор, та воно лише збило тварину, приземливши її й та, злісно ляскаючи крилами, знов кинулась на Колвіна, норовлячи ухопити його хоч за щось своїми жахливо клацаючими іклами. Він знов ухилився, намагаючись не випустити з ментального аркану хоча б ту особину, що на нього зреагувала, та другий глотник миттю кинувся атакувати. Ігор насилу встиг сформувати й накинути на нього ловчу сітку, змусивши тварину впасти знов на уступ. Сітка ґрунтовно скувала рух глотника й все, що він міг в такому положенні – це шипіти й смикатись, норовлячи дістатись мисливця.

В інших гвардійців справи були не кращі: двоє з трьох глотників так само не піддались ні на ментальний аркан, ні на блискавки. Одного все ж упакували до сітки, а за іншими довелось летіти Мечиславу, обернувшись драконом, оскільки зайвий галас їм був цілком ні до чого.

Поки Ігор наповнював шприци кров’ю сповитих тварин, драканар встиг повернутись зі зловленим глотником у лапах й жбурнув того на уступ вже мертвого, й погнався за другим. За декілька хвилин він приніс і того. Коли були наповнені дев’ять шприців, Колвін подав знак, і два глотники були вбиті блискавками. Двом, що були під сітками, довелось просто перерізати глотки, що було нелегко, враховуючи їхню товстошкірість. Мечислав, тим часом, продовжував кружляти у повітрі, змушуючи розбуджених все ж глотників на інших уступах тулитись до скелі, забачивши сріблястого дракона.

Під прикриттям драканара вони спустились за Грайною й рушили до ущелини, що вела у долину. Та не встигли дістатись підйому на гірську стежку, щоб обійти низину, як Ігор завмер й дав команду зупинитись всім. Він вслуховувався у простір, потім повернувся до оморочниці:

– Скільки?

– Не менше десяти, – нервово облизнула та губи.

Мечислав стверджувально кивнув:

– Десь так. І дуже швидкі. В нас хвилин п’ять-сім фори. Може, – він глянув на Колвіна, – я з ними розберусь?

– Ні, – хитнув той головою, – ми не можемо залишати таких явних слідів драканара: конфлікт між князівствами нам не потрібен. Глотників свої ж з’їдять. А тут невідомо: скільки їх ще може бути внизу. Йдемо підгірними коридорами! – скомандував він.

– А, як же Майя! – вже на бігу скрикнула Грайна. – Ми втратимо час!

– Якщо нас вб’ють, їй вже ніхто не допоможе, – скреготнув зубами Ігор.

Вони ледве встигли дістатись вузького входу до печери, як Колвін, поки його команда забиралась до середини, глянув униз з уступу: дванадцять вовкулаків прудко лізли просто по прямовисній скелі й начхати їм було на стежку. Заскочивши слідом за гвардійцями, він скомандував:

– Як тільки з’являться у проході – валимо породу. Їх дуже багато, й вони – надто швидкі.

Він бачив, як Грайна у відчаї закусила губу, та зараз головним було – вибратися живими. І, якщо є можливість врятувати всіх, він це зробить. Не завжди варто ставати до бою, особливо, коли ти на території чужого князівства.

25.08.22

Вони дали можливість увійти під склепіння печери мінімум чотирьом вовкулакам й уразили стелю над тими. Порода з тріскотом обвалилась, та дивитись на це було ніколи, щоб і самим не опинитись під завалом: освітивши дорогу світловими кульками, вони побігли слідом за Грайною, котра краще всіх знала тут всі ходи та виходи.

Хвилин через двадцять інтенсивної пробіжки, вони зупинились та вслухались, але ніяких ознак переслідування почути не вдалось.

«Все вірно, – думав Ігор. – Навіщо розбирати завал, якщо можна зустріти нас на виході».

– Скільки коридорів ведуть на той бік? – порівнявся він з Грайною.

– Два.

– Отже, – Колвін подивився на групу, – вони розділяться й будуть очікувати нас біля обох. Якщо встигнуть, то й підмогу покличуть.

– Впораємось, – посміхаючись, розім’яв плечі Мечислав.

– Приблизно чотирьох ми поховали, – підрахував Ігор. – Залишилось десь вісім на нас чотирьох.

– Це небагато, командире, – хмикнув Ейнар.

– Якщо розраховувати на звичних вовкулаків, то – так. Та ми вже бачили модифікованих глотників, на яких не впливає ні ментальний аркан, ні звично вбивча для них блискавка. Вони точно – не ті, з ким ми звикли стикатись. Нам потрібен інший план, щоб напевно.

– Командире! – спробував суперечити Мечислав.

– Відставити, боєць! – скомандував Колвін. – Ти, – він ткнув в оморочницю, – проведеш нас до самого короткого коридору. Скільки від розвилки до найближчого виходу?

– Метрів сто, – нервово пересмикнула та плечима.

– Добре! На цей проміжок ілюзії вистачить.