Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее

Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

82
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 150 151
Перейти на сторінку:
жінка, молода, з очима газелі, м’якими вигинами, одягає плащ.

Джон мов прикипів до землі.

Батько підвівся.

— Місіс Нордін, це мій син.

Місіс Нордін відвертає погляд, не пропонує руки.

— Я йду, — каже вона, звертаючись не до нього, а до батька.

За годину пішли додому й брати. Батько нагрів чайник і заварив каву. Сторінка за сторінкою, колонка за колонкою вони ревно переглядали папери аж до десятої години вечора, коли батько заблимав очима від виснаження.

Дощ ущух. По безлюдній Рібек-стріт вони пішли до станції: двом чоловікам, більш-менш дієздатним чоловікам, уночі безпечніше, ніж одному, і набагато безпечніше, ніж самотній жінці.

— Як довго місіс Нордін працює з тобою? — запитує син.

— Вона прийшла в лютому.

Він чекає більшого. А більшого й немає. Запитати він міг би багато. Наприклад: як так сталося, що місіс Нордін, що прикриває голову хусткою і, напевне, мусульманка, прийшла працювати в єврейську фірму, де немає жодного родича чоловічої статі, щоб пильнувати й захищати її?

— А вона добре працює? Ефективно?

— Дуже добре. Дуже ретельна.

Син знову чекає більшого. І знову на цьому й кінець.

Запитання, яке він не може себе змусити поставити, таке: «Що означає для серця такого самотнього чоловіка, як ти, сидіти день у день, у кабінці, не більшій за багато тюремних камер, поруч із жінкою, що не тільки така ефективна у своїй роботі й така ретельна, як місіс Нордін, а ще й така жіноча?»

Адже саме це й становить головне враження, яке збереглося в нього від короткої зустрічі з місіс Нордін. Він сказав, що вона жіноча, бо не має кращого слова: жіноче — це крайнє розрідження жінки, і то таке, що вона стає духом. Якщо одружитися з такою жінкою, то що означало б для чоловіка долати щодня простір від піднесених висот жіночого до земного тіла жінки? Спати з такою істотою, обіймати її, нюхати й мацати її — що це означало б для душі? А бути поряд із нею цілий день, відчувати її найменший порух: чи сумне батькове «ні» на запитання доктора Шварца — «Чи стосунки з протилежною статтю були джерелом задоволення для вас?» — пов’язане бодай трохи з тим, що на схилі віку батько зіткнувся віч-на-віч із такою красою, якої ніколи не знав раніше і володіти якою ніколи не може сподіватися?

Дослідити: навіщо запитувати, чи батько кохає місіс Нордін, якщо він із такою очевидністю сам закохався в неї?

Недатований фрагмент

Ідея для оповідання.

Чоловік, письменник, веде щоденник. У ньому він записує думки, ідеї, важливі події.

Його життя змінюється на гірше. «Поганий день, — записує він у щоденнику, не пояснюючи. — Поганий день… Поганий день», — пише він раз у раз.

Утомившись називати кожен день поганим, він вирішив просто позначати погані дні зірочкою, як-от дехто з людей (жінки) позначає червоним хрестом день, коли в неї менструації, а інші люди (чоловіки, жінколюби) позначають хрестиком день, коли домоглися успіху.

Погані дні нагромаджувалися, зірочки множилися, наче пошесть мух.

Поезія, якби він міг писати вірші, могла б довести його до коріння його хвороби, що процвітала у формі зірочок. Але джерело поезії в ньому, здається, пересохло.

Можна повернутися й до прози. Теоретично проза може виконувати ту саму очисну дію, що й поезія. Проте він сумнівається. Проза, як свідчить його досвід, потребує набагато більше слів, ніж поезія. Немає сенсу братися за прозу, якщо бракує впевненості, що будеш наступного дня досить енергійний, щоб писати далі.

Він грається такими думками — думками про поезію, думками про прозу, — бо це дає йому змогу нічого не писати.

На задніх сторінках свого щоденника він складає списки. Один з них має назву «Способи позбутися себе». В лівій колонці він перелічує «Методи», а в правій відзначає їхні «Ґанджі».

Один із перелічених способів позбутися себе, спосіб, до якого після зрілих роздумів він прихилився, полягає в утопленні, тобто треба поїхати вночі до Фіш-Ґека, поставити машину на безлюдному краї пляжу, роздягтися в машині й надягти плавки (але навіщо?), зануритись у хвилі й рушити в пітьму, пливучи до повного знесилення, а потім дати здійснитися долі.

Уся його взаємодія зі світом відбувається, здається, через якусь мембрану. Оскільки є мембрана, запліднення (його, світу) не відбувається. Це цікава метафора, з багатим потенціалом, але, як він уже бачить, вона не веде його нікуди.

Недатований фрагмент

Його батько виріс на фермі в Кару, п’ючи багату на фтор артезіанську воду. Від фтору емаль його зубів побуріла і стала тверда, мов камінь. Він пишався тим, що ніколи не мав потреби звертатися до дантиста. Потім, посередині життя, його зуби почали гнити, один за одним, і їх довелося всі повиривати.

Тепер, посередині сьомого десятку, йому не дають спокою ясна. Формуються гнояки, які не гояться. Горло страждає від запалення. Йому важко ковтати, важко говорити.

Батько йде спершу до дантиста, потім до отоларинголога, і той посилає його на рентген. Рентген виявляє ракову пухлину гортані. Йому порадили негайно зробити операцію.

Він провідує батька в чоловічій палаті лікарні «Groote Schuur». Батько у звичайній піжамі, з переляканими очима. В заширокій курточці він наче пташка, сама шкіра й кістки.

— Це звичайна операція, — заспокоює він батька. — Тебе випишуть через кілька днів.

— Ти розповів братам? — шепоче батько болісно й повільно.

— Я зателефоную їм.

— Місіс Нордін дуже здібна.

— Я певен, що місіс Нордін дуже здібна. Я певен, що вона впорається, поки ти повернешся.

Розмовляти більше нема про що. Він міг би взяти батька за руку й тримати її, щоб заспокоїти його, показати йому, що він не самотній, що його люблять і голублять. Але він не робить цього. Крім малих дітей, дітей ще не дуже великих, щоб їх уже сформували, в їхній родині нема звичаю простягати руку й торкатися одне одного. Та й це не найтяжчий випадок. А якби в даному крайньому випадку він порушив родинні звичаї і взяв батька за руку, чи годилося б розуміти цей жест як щирий? Чи справді його батька люблять і голублять? Чи справді він не самотній?

Він довго йде пішки від лікарні до Мейн-роуд, потім уздовж Мейн-роуд аж до Ньюлендса. Завиває південно-східний вітер, піднімає вгору сміття з кюветів. Він іде швидко, усвідомлюючи енергію своїх рухів, сталість ударів серця. Повітря лікарні ще досі в його легенях, він повинен видихнути його, позбутися.

Коли він прийшов у палату наступного дня, батько лежить горілиць, груди й горло йому перемотані бинтами, крізь них проходять трубки. Батько скидається

1 ... 150 151
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"