Читати книгу - "Відверто про Клавдію"

і примусила до проституції, а вона втекла.

У 1977 році вона була госпіталізована після того, як зателефонувала в поліцію, кажучи, що бачила, як зарізали жінку в провулку за її будинком. Але тіла не знайшли, як і жодного підтвердження її слів.

Стінсон також зазначив, що після «інциденту з зарізанням» голос Клавдії почав поступово хрипнути, доки в день надходження до лікарні не зник повністю.

— Ця хрипота і ця фобія, — зазначив Стінсон, — є частиною паністерії…

Дай пригадав подробиці вбивств у Маккена й подальший допит Клавдії детективом Говардом Чемпом, під час якого вона зробила своє зізнання. Дай спитав Стінсона, чи схоже це на твердження, які вона робила щодо інших злочинів.

— Клавдія як хамелеон, — пояснив лікар, — як маленький кокер-спанієль… надзвичайна потреба догоджати, яка достеменно могла проявитися під впливом допиту. Гадаю, Клавдія дасть вам усе, що захочете, якщо помістити її в послідовну ситуацію. Вона чудово здатна на це і в ситуації, у якій немає послідовності. Її поведінка випливає з її оточення… Вона йде назустріч вимогам людей.

Дай спитав:

— Якщо надати Клавдії трохи інформації… зі справи про вбивство… від допитувача, чи можливо — не можливо, а дуже ймовірно, — що Клавдія все це повторить, виставивши себе однією з головних дійових осіб?

Стінсон кивнув:

— Клавдія дуже вправно приплітає себе до всього — майже як павук, який тче павутиння, сполучаючи уривки реального й вигаданого, допоки… до того ступеня, коли я нізащо не зможу відрізнити (а я справді приділяв чималу увагу її лікуванню), де закінчується вигадка й починається правда.

Під час перехресного допиту заступник прокурора Джеймс О’Ґрейді переглянув зауваження Стінсона про те, що «Клавдія — людина, яка живе в епіцентрі бурі, на цікавій арені подій у Колумбусі».

— Ну, — відповів лікар, — щодо «цікавої», не пригадую [щоб таке казав]. Вона, безумовно, завжди обирала якийсь демонічний світ, на межі соціальної пристойності — гадаю, ви так це називаєте.

— Люди, яких вона згадувала, — спитав О’Ґрейді, — її друзі та знайомі… вона розповідала вам про двох танцівниць, які справді були вбиті?

— Ні.

— Ви самі коли-небудь читали про це в новинах: нерозкрита справа двох танцівниць ґоу-ґоу — одна звідси, інша з Дейтона?

Стінсон відповів, що ні.

Після кількох запитань про лікування розладу жінки О’Ґрейді поцікавився, чи доктор Стінсон читав твердження Клавдії та чи чув він запис зізнання. Коли Стінсон сказав, що ні, О’Ґрейді спитав наполегливіше:

— Тож як я розумію, ви навіть не намагалися б висловити судження, що насправді було сказано у тій заяві, зокрема… про тон голосу… не прослухавши її.

— Аж ніяк.

— Гаразд, чи правильно я зрозумів, що ви також не ризикнули б судити про те, чи здатна була Клавдія під час першої розмови з помічниками шерифа зрозуміти, які її права і тому подібне?

— Принаймні нічого конкретного, ні.

— Дякую, докторе, — сказав О’Ґрейді. — Це все.

Отримавши свідка у своє розпорядження, Лью Дай підсумував попередні свідчення й запитав:

— Докторе… не могли б ви зробити судження, ґрунтуючись на своїх професійних знаннях, роботі з Клавдією та досвіді у цих питаннях: на вашу думку як психіатра, чи справді вона скоїла ці вбивства?

— Я не надто обізнаний в обставинах цієї справи, — відповів Стінсон, — але дуже добре знайомий із Клавдією. Я просто не можу повірити, що вона здатна скоїти чи скоїла вбивство.

Говард Чемп, викликаний на місце свідка, розповів, як дізнався про Клавдію від полісменів, котрі розмовляли з нею в ресторані. Дай змусив його описати події, які призвели до того, що її забрали до Департаменту шерифа, а потім переглянув зізнання.

Намагаючись пояснити швидко змінні настрої Клавдії, Дай спитав:

— Пригадуєте, ви дали мені зрозуміти, що вона не хоче зі мною бачитись… а коли я приїхав до штаб-квартири, вона з криком кинулася мені назустріч? Пригадуєте це? Тоді ви були неабияк здивовані її реакцією.

Відповідь Чемпа була ворожою:

— Я пригадую, що після розмови з вами в неї розпочався якийсь істеричний напад.

— Пригадуєте, як зауважили мені, що її манера поводитися пов’язана з ліками й тому подібним, і що все це гра — насправді вона не в аж такій поганій формі?

— На мою думку, — стояв на своєму Чемп, — після тої зустрічі з вами вона справді затіяла якусь гру — так.

Дай тиснув на Чемпа, випитуючи, чи вживала Клавдія ліки протягом допиту, які були обставин обшуку її квартири та про її твердження протягом зізнання.

— На вашу думку, те, що вона вам розповіла, — це справді той хід подій, який встановило ваше слідство?

— Ми були вражені тим, що їй відомо стільки інформації щодо самого місця злочину… розташування тіл, типу отриманих ними поранень і зон, де містилися рани пропорційно [так в оригіналі] до тіла.

Дай зазначив, що і Діно Політіс, і Роберт Новатні пройшли випробування на детекторі брехні, переконавши прокурора округу Франклін, що не мають жодного стосунку до цих убивств. Він також нагадав Чемпу, що за два тижні після вбивств Політіса заарештували за крадіжку в супермаркеті «Кроґер», і що, допитуючи його, Тоні Річ міг розкрити інформацію, яку Політіс потім переказав Клавдії.

Чемп зауважив, що сидів поряд, коли Річ допитував Політіса, і що вбивства в Маккена зайняли не більше п’ятнадцяти відсотків розмови.

Дай уперто намагався з’ясувати думку Говарда Чемпа щодо пунктів зізнання, у яких Клавдія визнає, що збрехала з метою заплутати допитувача, і тих моментів, коли вона каже, що хотіла б промовчати.

Суддя Мартін перервав цю лінію допиту:

— Містере Дай, гадаю, це одне з тих питань, які належить вирішувати мені після перегляду стенограми. Думка свідка мене не цікавить.

Коли Чемпа відпустили, помічник Дая Вільям Флек підвів­ся й сказав:

— У мене ще один свідок. Ваша честь, ми викликаємо Роберта Новатні.

Після того, як Новатні присягнув і назвав суду своє повне ім’я, його спитали, чи знає він Клавдію Яско. Коли він відповів, що так, і його попросили впізнати її на суді, він глянув просто на неї та вказав у її напрямку. У відповідь на запитання Флека він розповів, що познайомився з Клавдією приблизно рік тому, і додав, що вони живуть разом.

Коли його спитали, чи до теперішньої ситуації Клавдія колись зізнавалася, що їй відомо про злочин, Новатні відповів, що три-чотири місяці тому вона заявляла, буцімто бачила, як біля їхнього будинку вбили молоду дівчину, і викликала детективів.

На запитання Флека про страх Клавдії бути вбитою Новатні відповів:

— …[Вона боялася] безлічі людей, яких я не знаю… [Був] якийсь інцидент, десь у Каліфорнії чи на Гаваях. Вона заявляла, що боїться за своє життя.

— Можете навести нам якусь конкретну розмову, у якій Клавдія могла це стверджувати? — спитав Флек.

Новатні знизав плечима.

— Цитую: «У світі є люди, що хочуть мене вбити».

Флек змусив Новатні підтвердити, що Діно Політіс приходив до їхнього будинку після того, як був заарештований за дрібну крадіжку, і в присутності Клавдії змалював у подробицях те, що дізнався про вбивства.

Під час перехресного допиту прокурор О’Ґрейді запитав Новатні, чи Клавдія колись згадувала про інші злочинні дії. Коли Новатні глянув на нього порожніми очима,