Читати книгу - "Норвезькі народні казки"

не може, бо сама — прив’язала його до себе.

Побачив її заєць та й питає:

— Куди це ти так швидко мчиш, кумо-лисице?

— Та хочу трохи проїхатись на коні, куме-зайцю, — відповідає лисиця.

Заєць сів на задні лапи й так зареготав, що в нього тріснула губа. Через ту лисиччину їзду на коні заєць і досі ходить із роздвоєною губою.

А лисиця ніколи вже більше не пробувала полюватй на коня. Досі дурила вона ведмедя не раз і не два, а тепер ведмідь за все їй віддячив.

Хатня миша і лісова миша

Були собі хатня миша й лісова миша. Якось зустрілися вони на узліссі: лісова миша сиділа в заростях ліщини і збирала горіхи.

— Чи не родичку я зустріла так далеко від села? — озвалася хатня миша.

— А родичку, — відповіла лісова миша.

— Ти збираєш горіхи й носиш додому? — запитала хатня миша.

— Це добра робота. Аби тільки наносити багато, щоб стало на зиму, — відповіла лісова миша.

— Ліщини он скільки, і горіхи цього року вродили, тож, мабуть, ти, кумо, взимку не голодуватимеш, — сказала хатня миша.

— Не голодуватиму, — погодилась лісова миша й заходилася розповідати, як їй добре живеться.

— А мені живеться ще краще, — сказала хатня миша.

Лісова миша не повірила — хіба є де краще, як у лісі і в горах?

— Ні, таки мені живеться краще, — стояла на своєму хатня миша.

Вони ніяк не могли дійти згоди і нарешті пообіцяли прийти одна до одної в гості на Новий рік і поласувати тим, що в кожної було найсмачніше.

Хатній миші випало першій іти в гості. Вона йшла лісом і глибокою долиною, дорога туди, де лісова миша зимувала, була довга й важка, сніг лежав глибокий і сипкий. Поки хатня миша добулася до своєї родички, то страшенно втомилась і зголодніла.

«Ну, тепер і попоїсти не завадить», — подумала вона.

Лісова миша наклала перед нею всього: зерен, горіхів, солодкого коріння і всякого іншого добра, що росте в лісі і на полі. Вона тримала його глибоко в норі, і воно не замерзло. А неподалік било джерельце, що також не замерзало взимку, і з нього можна було скільки хочеш пити води.

їжі виявилося вдосталь, і вся смачна. Проте хатній миші вона не вельми сподобалась.

— Нею можна тільки живіт напхати, — мовила вона. — Але добра й ця їжа, як нема кращої. Тепер я запрошую тебе до себе, скуштуєш, що я їм.

Лісова миша радо погодилась і довго не зволікала.

Хатня миша визбирала всі крихти, які господиня погубила по хаті, готуючись до свята: крихту сиру, масла, сала, печива, булки та інших смачних наїдків. Сіли вони їсти, і лісова миша не могла відірватися від тих ласощів. Такого вона ще зроду не їла. Після такої сухої, масної їжі їй захотілося пити.

— Тут недалеко в льоху стоїть діжка з пивом, от ми й нап’ємося, — сказала хатня миша.

Вона стрибнула на край діжки й погамувала спрагу. Проте випила тільки краплю, бо знала, що святкове пиво міцне. А лісовій миші пиво дуже сподобалось, бо досі вона, крім води, нічого не пила. Та лісова миша не звикла до міцних напоїв, і їй геть запаморочилося в голові, поки вона злізла з діжки. Почала вона бігати й стрибати по льоху, витанцьовувати на полицях поміж кухлями. Аж попискувала, так їй було весело.

Побачила хатня миша, як скаче її гостя, та й каже:

— Не зчиняй такого галасу, бо тут є лютий кіт!

Та лісовій миші вже нічого не страшно.

А кіт сидів на ляді до льоху і чув їхню розмову. Тієї миті господиня спустилася в льох наточити пива, кіт прошмигнув за нею, скік — і спіймав мишу. О, це вже був інший танок! Хатня миша шмигнула в свою нору та й дивиться звідти, що поробляє її гостя.

Лісова миша враз отямилась, як відчула на собі котячі пазурі.

— О, любий котику, пожалій мене, а я тобі за те розповім казку, — мовила вона.

— Катай, — сказав кіт.

— Були собі колись на світі дві маленькі мишки, — спроквола почала вона, бо хотіла розтягти казку якнайдовше.

— І не тільки вони, — сказав кіт.

— І дістали вони шинку й захотіли її спекти, — повела далі лісова миша.

— Спекли, але не остудили, — сказав кіт.

— І винесли вони її на дах, щоб шинка добре прохолола, — мовила лісова миша.

— А самі й не скуштували, — сказав кіт.

— І прийшли ворон з лисом та й з’їли шинку.

— А я з’їм тебе, — сказав кіт.

Але тієї миті господиня заторохтіла лядою, кіт злякався й попустив пазурі. Лісова миша випорснула з них і шаснула в нору до хатньої миші. Звідти був другий вихід надвір, і вона відразу ж зібралась додому.

— І ти кажеш, що тобі добре живеться, краще, ніж мені? — мовила вона на прощання. — І ворогові не побажаю такого великого льоху й такого страшного кота. Я ледве вирвалася звідси жива.

Казка про коржа

Були собі дід та баба, і мали вони семеро голодних онуків. І заходилась баба пекти їм коржа. Замішений на молоці, корж сходив на сковороді, пухкий і рум’яний. А навколо стояли діти, на ослінчику сидів дід, і всі дивилися на сковороду.

— Дайте мені, бабусю, шматочок коржа, я так хочу їсти! — сказала одна дитина.

— Дайте, люба бабусю! — сказала друга.

— Дайте, люба, мила бабусю! — сказала третя.

— Дайте, люба, мила, добра бабусю! — сказала четверта.

— Дайте, люба, мила, добра, дорога бабусю! — сказала п’ята.

— Дайте, люба, мила, добра, дорога, ласкава бабусю! — сказала шоста.

— Дайте, люба, мила, добра, дорога, ласкава, рідна бабусю! — сказала сьома.

Діти просили бабу одне краще за одне, бо всі були дуже голодні й дуже чемні.

— Дам, діточки, але почекайте, хай-но я переверну його, — сказала баба. — Дивіться, який він пухкий і рум’яний, хай тільки трохи допечеться.

Почув корж їхню мову і злякався. Так злякався, що перевернувся сам і хотів утекти зі сковороди. Але був ще надто м’який, тому не подужав вискочити, а впав на неї другим боком. Полежав він ще трохи на сковороді, підпікся і став пружніший за рибину. Тоді вистрибнув на долівку й покотився, мов коліща, по хаті,