Читати книгу - "Крейдяна Людина"

не летіла так стрімко, пришвидшувана власною вагою, і якби Шон іще не був напівдорозі донизу, а стояв би на вершечку пагорба, я б нізащо не поцілив.

Натомість я почув вереск. Не глузливий вигук, а крик болю.

— Чорт! Моє око. Довбані придурки попали мені в довбане око!

Усе завмерло. На мить здалося, що час спинився. Гладкий Ґев, Гоппо, Металевий Міккі, Ніккі та я перезирнулися.

— Малі гівнюки! — крикнув інший голос. — Вам кінець! Зараз ми вам покажемо!

— Треба звідси вшиватися, — сказав Гоппо.

Ми кинулися до своїх велосипедів. Позаду захекано шамоталися троє хуліганів, намагаючись чимшвидше спуститися з пагорба.

На це їм знадобиться якийсь час, але перевага все одно була на їхньому боці, бо ми мусили тягнути за собою велосипеди, доки не виберемося з лісу на стежку. Ми незграбно волочили їх, продираючись крізь чагарники. Позаду шурхотіло листя і лаялися наші переслідувачі. Вони були вже близько. Я пробував набрати швидкості. Гоппо і Металевий Міккі були попереду. Ніккі теж рухалася досить прудко. Гладкий Ґев, навдивовижу спритний, як на свою статуру, теж не відставав і біг поперед мене. Я мав найдовші ноги, але був збіса незграбним і не вмів швидко бігати. Мені невиразно пригадався старий татів жарт про перегони з левом. Не конче обганяти лева. Головне — обігнати найповільнішу людину. На жаль, цього разу найповільнішим був я.

Ми вирвалися з лісового затінку на пекуче осоння і рушили стежкою. Попереду було видно перелаз. Я озирнувся. Шон теж уже вибіг з лісу. Його ліве око підпухло й почервоніло. По щоці йому стікала цівочка крові. Та схоже, це його анітрохи не сповільнювало. Навпаки, лють і біль ніби підхльостували його бігти ще швидше. Обличчя спотворила злоблива гримаса.

— Я приб’ю тебе, гівняний вилупку!

Я відвернувся, а серце загупало так хутко і голосно, що здавалося, наче воно от-от розірветься. Рана на голові пульсувала. Піт заливав мені чоло, очі сльозились і пекли.

Гоппо й Міккі домчали до перелазу і, перекинувши свої велосипеди, перестрибнули слідом за ними. Ніккі наздогнала їх, перекинула свого велосипеда та швиденько, як спритна мавпочка, перелізла сама. Гладкий Ґев видерся на драбину, перекинув велосипеда, а тоді переліз через тин. Я йшов за ним. Я підняв свого велосипеда, але він був старішим і важчим за їхні. Він застряг. Колесо ніяк не хотіло долати сходинку драбини. За спицю зачепилися якісь галузки.

— Чорт!

Я шарпав велосипеда, та від цього він застряг остаточно. Я спробував підняти його, але я був малий, а велосипед був важкий, до того ж я вже витратив усю свою силу, поки будував барліг і втікав від переслідувачів.

— Облиш його! — крикнув Гладкий Ґев.

Легко йому казати, адже він мав новенького блискучого велосипеда. Мій супроти його скидався на купу брухту.

— Не можу, — задихаючись, гукнув я. — Це подарунок на день народження.

Гладкий Ґев кинувся до мене. Гоппо і Ніккі теж побігли назад. За хвилю до них приєднався й Металевий Міккі. Вони потягли з іншого боку. Я щосили пхнув велосипеда, спиця зігнулась, і колесо нарешті вивільнилося. Гладкий Ґев похитнувся й відступив назад, а мій велосипед гримнувся додолу. Я видерся на драбину і вже перекинув одну ногу через перелаз, коли почув, як хтось смикнув мене за футболку і потягнув назад.

Я ледь не впав, але встиг схопитися за штахетину. Я обернувся. Наді мною нависав Шон. У кулаці він стискав клапоть моєї футболки. Його обличчя посмугували цівочки крові й поту. Він вишкірився, його зуби лиховісно біліли на тлі червоної крові. Непідбите око горіло скаженою люттю.

— Тобі кінець, гівняний вилупку.

Зі страху запанікувавши, я щосили копнув його. Я влучив йому в живіт, від чого він зігнувся і загарчав від болю. Він ледь відпустив мою футболку, а я хутко перекинув другу ногу через перелаз і зіскочив донизу. Я почув, як футболка подерлася, та мені було байдуже. Я вирвався. Інші вже сиділи на велосипедах. Поки я підводився, вони вже натисли на педалі. Я підняв свого велосипеда й побіг, тягнучи його за собою, тоді на ходу заскочив на сидіння і, мов навіжений, узявся крутити педалі. Цього разу я не озирався.

Дитячий майданчик був порожній. Ми сиділи на обертовій каруселі, велосипеди лежали на землі. Адреналін потроху випаровувався, й голова знову запульсувала. Волосся позлипалося від крові.

— Маєш паршивий вигляд, — серйозно промовила Ніккі.

— Дякую.

Її рука була вся роздряпана, а футболка де-не-де брудна. В її рудих кучерях заплуталися галузки і листочки.

— Ти теж, — відказав я.

Вона оглянула себе.

— Чорт. — Вона підвелася. — Тепер тато точно мене вб’є.

— Ти можеш зайти до мене і помитися, — запропонував я.

Вона ще не встигла відповісти, аж тут утрутився Гладкий Ґев.

— Ні, мій дім ближче.

— Мабуть, — мовила Ніккі.

— Але що ми будемо робити потім? — почав скиглити Металевий Міккі. — Цілий день зіпсовано.

Ми невесело перезирнулися. Він мав рацію, хоча мені й кортіло зауважити, що то його дурнуватий брат зіпсував нам усі розваги. Але я нічого не відповів. Натомість щось зринуло в моїй пам’яті, і я сам незчувся, як сказав:

— У мене є одна класна ідея.

2016 рік

Кухар з мене кепський. Цим я весь у маму. Одначе життя наодинці потребує бодай базових навичок кулінарії. Я можу нашвидку приготувати непогану смажену курку з картоплею, біфштекс, макарони й різні види риби. А свій рецепт карі я досі вдосконалюю.

Я припустив, що Міккі, певно, їсть виключно в дорогих ресторанах. Правду кажучи, спершу він теж запропонував зустрітися в якомусь місцевому ресторані. Але я хотів зустрітися з ним на своїй території. Я волів заскочити його зненацька. Від запрошення на вечерю відмовитися не так уже й легко, якщо не бажаєте здатися неввічливим, проте я й не сумніваюся, що він погодився неохоче.

Я зупинив свій вибір на спагеті «Болоньєзе». Готувати неважко, і смакує по-домашньому. Зазвичай усім подобається. До спагеті я придбав пляшку доброго червоного вина, а в холодильнику приберіг часниковий багет. Я саме нарізаю м’ясо для соусу, коли до кухні близько шостої заходить Хлоя. Міккі має прийти о сьомій.

Вона глибоко вдихає.

— М-м-м-м-м, комусь ти станеш взірцевою дружиною.

— На відміну від тебе.

Вона хапається за груди, вдаючи смертельну образу.

— А я ж усеньке життя тільки й мріяла про те, щоб стати домогосподаркою.

Я всміхаюся. Зазвичай Хлоя вміє мене розсмішити. Вона має вигляд… гарненький, мабуть, не зовсім підхоже слово. Цього вечора вона виглядала по-хлоївськи. Її темне волосся заплетене у два хвостики. Вона одягнена в