Читати книгу - "Зарубіжний детектив"

що, переходячи Вашінгтон-сквер, я подумав про одну дивну обставину, а саме: що Арбор-стріт лежить у Вілліджі. Цю думку не можна назвати похмурою — адже у Вілліджі живе близько чверті мільйона людей, і мені відомі куди дивніші обставини. Однак цей приклад дає чудове уявлення про те, які роздуми навіює на мене прогулянка.

На Арбор-стріт я бував і раніше, але з моєю розповіддю ті візити ніяк не пов'язані. Це така собі вузенька вуличка завдовжки всього три квартали з двома рядами старих цегляних будинків. Будинок номер шістдесят три стояв приблизно посередині вулиці і нічим особливим не вирізнявся. Я став на протилежному тротуарі й почав розглядати будинок. Вікна третього поверху, де жив і вмер Морріс Елтхауз, були завішені жовто-коричневими шторами. Я пройшов за ріг, де того вечора стояла машина ФБР. Пройшов, як я вже сказав, просто так, прогулюючись, без «хвоста». Але заразом я, звичайно, оглядав професійним оком і місце злочину, до розслідування якого мені, можливо, доведеться приступити. Іноді така прогулянка допомагає. Щоправда, тільки мені, а не Вулфу — той нізащо не підійде навіть до вікна подивитися на місце злочину. Звісно, непогано було б піднятися на третій поверх і оглянути квартиру Елтхауза. Але мені хотілося встигнути додому на ленч, отож я вернувся на Крістофер-стріт і спинив таксі.

Так, мені хотілося встигнути додому до ленчу, і причиною цього було наше домашнє правило: про справи за столом не розмовляти. Та коли Фріц відчинив мені двері і я почепив пальто й капелюх на вішалку, було вже двадцять хвилин на другу. Отже, Вулф уже за столом. Входячи до їдальні й сідаючи на своє місце напроти нього, я сказав кілька слів про погоду. Вулф, пережовуючи смажену телятину, щось буркнув у відповідь.

Прийшов Фріц із тарелем, і я також поклав собі шматок м'яса. Зрештою, я не якийсь там пішак і спробував натякнути Вулфові, що правила часом бувають збіса безглузді; додержуючись одних, поїсти можна із задоволенням, а додержуючись інших, можна просто зіпсувати собі апетит. Правило Вулфа апетиту мені не зіпсувало, зате й розмова у нас не вийшла.

Щоправда, апетиту мені додала інша обставина. Коли ми повставали з-за столу, я сказав Вулфові, що хочу дещо показати йому в підвалі. Я рушив попереду через передпокій, потім ми повернули праворуч і спустилися сходами вниз. У підвалі була кімната Фріца, ванна, комірчина й велика зала з більярдом. Тут стояла не тільки звичайна висока лавка, а й велике зручне крісло на підвищенні для Вулфа. У цьому кріслі Вулф умощувався, коли в нього з'являлося бажання подивитись, як ми з Саулом Пензером орудуємо киями, а це відбувалося десь раз на рік.

Отож я привів Вулфа до більярдної, клацнув вимикачем і, коли в залі спалахнуло світло, промовив:

— Це ваш новий кабінет. Сподіваюсь, він вам сподобається. Навряд чи фебеерівці можуть поставити в будинку потайні мікрофони, не побувавши в ньому. Тут у них з мільйона тільки один шанс. Ба ще менше. Сідайте. — Я примостився скраю на більярдному столі, обличчям до крісла.

Вулф сердито глипнув на мене:

— Ви що, серйозно чи хочете мене подражнити?

— Про це не слід забувати. Я не хочу, аби стало відомо, що інспектор Кремер переказав вам вітання, купив мені пакет молока, потис руку й побажав щасливого нового року.

— Дурниці!

— Ні, сер. То був Кремер.

— У номері готелю?

— Атож.

Вулф вийшов на підвищення і сів у крісло.

— Доповідайте! — буркнув він.

Я неквапом, намагаючись не пропустити жодного слова, почав переказувати свою розмову з Кремером. Якби ми сиділи в кабінеті Вулфа, він би відкинувся на спинку крісла й заплющив очі. Але крісло в більярдній було для цього незручне, і він мусив сидіти рівно. Хвилин десять губи в нього були міцно стулені — чи то він так уважно мене слухав, чи то через те, що сидів у незвичній для себе позі, а може, того й того. Я закінчив розповідати про своє блукання по місту й зауважив, що хто-небудь із перехожих, хто гуляв по той бік вулиці з собакою, або хтось із мешканців двох будинків напроти, мабуть, бачив, як ті троє вийшли з будинку шістдесят три й рушили до машини за рогом, а може, навіть помітив її номер. Якраз на розі стоїть вуличний ліхтар.

Вулф гучно втягнув носом повітря і видихнув його через рот.

— Ніколи б не подумав, — нарешті озвався він, — що містер Кремер може виявитись таким віслюком.

Я кивнув головою.

— Так воно й здається, я розумію. Але він не знав, чому ФБР нами зацікавилось, поки я йому не сказав. Він тільки здогадувався, що ми чимось їм дозолили, а в нього нерозкрита справа про вбивство, і він не може довести вини за неї фебеерівців. Ось Кремер і надумав підкинути цю справу вам. Кремер гадає, що ви маєте хай навіть невеличкий шанс її врятувати. Скажіть щиро: вас це тішить? Подумайте лишень, на який ризик він зважився! Він навіть ні на мить не замислився над тим, що я розповів йому про місіс Бранер. Але тепер це до нього, певно, дійшло. Він, мабуть, таки збагнув: тут щось не те. Припустімо, ви здійсните чудо: доведете, що вбивство — справа їхніх рук, і їм не пощастить викрутитися. Цим ви доручення своєї клієнтки не виконаєте. Їй було б вигідно, а ви заробили б гонорар, якби дістали змогу заявити ФБР: послухайте, я кину розплутувати це вбивство, якщо ви припините стежити за місіс Бранер. Але Кремерові це припаде не до смаку — він-бо не того домагається. Та й вам таке, зрештою, не сподобається. Ви не звикли укладати угоди з вбивцями. Я висловився зрозуміло?

— Мені не подобаються ваші займенники! — пробурмотів Вулф.

— Гаразд. Тоді скажемо так: «ми», «нас», «нам». Я теж звик до іншого.

Вулф похитав головою:

— Все це казна-що! — Кутики його рота скривилися.

Я втупився в нього й вигукнув:

— Якого дідька ви посміхаєтесь?

— Казна-що. Тут так: або — або. Ви самі сказали: довести, що того чоловіка вбили фебеерівці, — марна праця. Чудово. Тоді ми доведемо, що фебеерівці його не вбивали.

— Це нам вигідно. А далі?

— А далі побачимо. — Вулф простяг у мій бік руку. — Ось поміркуйте, Арчі. Ми з вами не мали нічого. Інформація містера Коуена — суща дрібниця, вона не давала нам навіть слабкої надії. А тепер завдяки містерові Кремеру ми дістали гарний горішок у вигляді нерозкритого вбивства, в яке серйозно вплутане ФБР, байдуже — його співробітники вчинили той злочин чи ні.