Читати книгу - "Дракула"

неймовірно гарною красунею, з хвилястою купою золотавого волосся і очима, схожими на бліді сапфіри. Її обличчя видалося мені знайомим, цей неясний спогад був пов’язаний з якимось напівзабутим страхом, котрий я пережив уві сні, але тієї миті я не міг пригадати, як і коли це сталося. Всі три мали сліпучо-білі зуби, що перлинами виблискували на червоному тлі спокусливо-хтивих губ. Було в цих жінках щось бентежне, якась пристрасна жадоба, але водночас – і якийсь убивчий жах. У глибині душі у мене виникло несамовите, жагуче бажання цілувати ці червоні губи. Негарно про це писати – не доведи Господи, ще побачить Міна і страждатиме, – але це правда. Пошепотівшись між собою, жінки розсміялися, сріблисто і мелодійно, але водночас настільки різко, що було якось не схоже на те, що цей звук проходив через м’яку ніжність людських губ. Швидше цей сміх нагадував нестерпне дзеленчання склянок, коли на них грають вправною рукою. Пишноволоса красуня кокетливо похитала головою, але інші дві наполягали. Одна з них сказала:

– Нумо! Ти – перша, а потім ми; ти маєш право починати першою.

Друга додала:

– Він молодий і сильний; тут нам усім поцілунків вистачить.

Я тихенько лежав собі, поглядаючи на них ледь розплющеними очима, знемагаючи від агонії солодкого передчуття. Красуня наблизилася і схилилася наді мною так, що я відчув на собі її дихання. Здавалося, воно було солодким, як мед; як і її дзвінкий сміх за хвилину до цього, змусило моє тіло радісно трепетати; але водночас у ньому відчувалася якась гіркота, неприємна гіркота, притаманна запаху крові.

Я боявся широко розплющити очі, але все чудово бачив і крізь вії. Золотоволоса красуня стала навколішки і схилилася наді мною, буквально пожираючи мене очима. У ній відчувалася якась нещира і награна хтивість, котра відштовхувала і водночас вабила; вигнувши шию, жінка облизувалася, наче якийсь хижий звір, і, коли оголилися її гострі білі зуби, я побачив, як у місячному сяйві на яскраво-червоних губах та язиці заблищала слина. Дедалі нижче і нижче опускалася її голова, і губи, проминувши мої щоки й рот, торкнулися горла. Потім вона зупинилася, і я почув плямкання язика – то молодиця облизувалася; своєю шиєю я відчував її гарячий подих. Раптом шкіра на моєму горлі почала злегка тремтіти і посмикуватися – так буває тоді, коли хтось хоче вас полоскотати і все ближче й ближче підводить до вашого тіла свою руку. Я відчув, як ніжні, тремтливі губи торкнулися надчутливої шкіри мого горла, а потім два гострих зуба злегка придавили її і завмерли. Заплющивши очі, я лежав у якомусь млосному екстазі і чекав, чекав із завмиранням серця.

Але саме тієї миті мене блискавкою пронизало інше відчуття. Раптом я відчув присутність графа, відчув, що він з’явився у кімнаті, наче оповитий грізною хмарою несамовитої люті. Мимоволі очі мої розплющилися, і я побачив, як своєю дужою рукою він схопив красуню за тендітну шию і з неймовірною силою відтягнув її від мене; вона нестямно клацала своїми білими зубами, блакитні очі її спотворилися від люті, а бліді щоки пашіли нестримною пристрастю. Але ж граф! Ніколи в житті не міг уявити я такої несамовитої люті, навіть у чортів із пекла. Його очі буквально палали вогнем. Червоний відблиск його навівав такий страх, наче то був вогонь, що горів у самісінькому пеклі. Обличчя графа стало мертвотно блідим, його лінії зробилися прямими і виразними, як дротини; товсті надбрівні дуги, що майже збігалися над переніссям, були тепер схожими на важкий брусок розпеченого металу. Різким порухом руки він відкинув жінку від мене, а потім зробив рух у бік інших двох так, наче відганяв їх; це був той самий царствений жест, яким він раніше зупинив і прогнав вовків. Він сказав тихо, майже пошепки, але так, що звук його голосу ножем розрізав повітря і лунко забринів по всій кімнаті:

– Не смійте торкатися його – жодна з вас! Як можете ви навіть дивитися в його бік, коли я це заборонив? Геть, кажу вам! Цей чоловік належить мені! Остерігайтеся чіпати його, інакше матимете справу зі мною!

Красуня із золотавим волоссям розпусно-кокетливо розсміялася і, обернувшись у бік графа, відповіла:

– Ви ж самі ніколи не кохали; од вас кохання не дочекаєшся!

Тут озвалися й інші дві жінки, і такий похмурий, грубий і бездушний сміх залунав у кімнаті, що я ледь не знепритомнів, зачувши його; це було схоже на гиготіння якихось відьом. Граф уважно придивився до мого обличчя, а потім обернувся і мовив тихим шепотом:

– Ні, я теж можу кохати, і ви в минулому мали змогу в цьому переконатися. Правда ж? Гаразд, я обіцяю вам, що коли розберуся з ним сам, то ви зможете цілувати його, скільки вам заманеться. А тепер ідіть собі геть, ідіть! Я мушу розбудити його, бо нам ще треба виконати деяку роботу.

– Нам що, нічого сьогодні не перепаде? – запитала одна з жінок і, тихо розсміявшись, вказала на мішок, який граф приніс із собою і кинув на підлогу і який ворушився, наче у ньому була якась жива істота. Граф ствердно кивнув головою. Одна з молодиць підскочила до мішка і розкрила його. Якщо мене не зраджують власні вуха, то я почув, як хтось судорожно вхопив ротом повітря і тихенько заскиглив, наче всередині мішка знаходилася напівзадушена дитина. Жінки скупчилися довкола, і від страху у мене перехопило подих; але молодиці хутенько зникли, прихопивши з собою цей жахливий мішок. Поруч з ними не було жодних дверей, вони не могли пройти повз мене непоміченими. Здавалося, вони просто розчинилися у місячних променях і зникли у вікні, бо зовні на якусь мить з’явилися їхні розмиті силуети, а потім остаточно щезли, розтанувши в темряві.

Від невимовного жаху я просто заціпенів і знепритомнів.

Щоденник Джонатана Харкера (продовження)

Прокинувся я у своєму ліжку. Не знаю, як я в ньому опинився; напевне, заснув і мене приніс сюди граф. Я спробував задовольнити свою цікавість з цього приводу, але не зміг дійти якогось конкретного висновку. Звичайно ж, існували певні вторинні ознаки, наприклад те, що мої речі були складені і розташовані не так, як це робив зазвичай я. Мій годинник так і лишився незаведеним попри мою чітку звичку завжди заводити його безпосередньо перед сном, було багато й інших подібних деталей. Однак всі ці ознаки не були доказом, оскільки вони могли також означати й те, що розум мій перебував у якомусь незвичному стані і що я