Читати книгу - "Володар Перснів. Частина перша.Братство Персня, Джон Рональд Руел Толкін"

Більбо Торбин пішов звідсіля, причому, наскільки мені відомо, назавжди». Декотрих відвідувачів Фродо запросив до оселі — тих, кому Більбо залишив «послання».

Там, у передпокої, була ціла купа різноманітних пакунків і згортків, а також дещо з меблів. На кожен предмет було причеплено наліпку. Кілька наліпок були такого змісту:

Для Аделарда Тука в його цілковиту власність од Більбо — на парасольці. Але Аделард забрав зі собою і чимало непідписаних речей.

Для Дори Торбин на згадку про довге листування з любов’ю від Більбо — на великому кошику для сміття. Дора була сестрою Дроґо та найстаршою родичкою Більбо і Фродо з-поміж гобітського жіноцтва; вона мала дев’яносто дев’ять літ і за понад півстоліття написала цілі стоси добрих порад.

Для Майла Норчука з надією, що він цим скористається, від Б. Т — на золотій ручці та пляшечці для чорнила. Майло ніколи не писав листів.

Для Ангеліки від дядечка Більбо — на круглому опуклому люстерку. Юнка Ангеліка з родини Торбинів надто показово захоплювалася миловидністю свого обличчя.

Для колекції Гуґо Тугопаска від жертводавця — на футлярі (порожньому) для книг. Гуґо був знаним позичальником книг, але повертати їх квапився менше за всіх.

Для Лобелії Саквіль-Торбин у подарунок — на скриньці зі срібними ложками. Більбо вважав, що вона привласнила чимало його ложок, доки він відлучався у свою попередню мандрівку. Лобелія це добре знала. Коли вона прибула, вже в розпалі дня, то відразу втямила суть послання, проте хутко схопила ці ложки.

Це лише невеликий перелік зібраних у Торбиному Куті подарунків. За час довгого життя Більбо його домівку буквально заполонили всілякі речі. Гобітські оселі взагалі мали схильність обростати речами: через традицію роздавати всім стільки подарунків у дні народження. Ті подарунки не завжди були нові: околицею мандрували один-два метоми, призначення яких ніхто вже й не пам’ятав, — але Більбо зазвичай дарував нові речі, зберігаючи, натомість, ті, які одержав у подарунок сам. Отож, стара нора тепер бодай трохи вивільнилася.

Усі ці розмаїті прощальні подарунки мали наліпки, які Більбо підписав особисто, й кілька цих підписів приховувало якісь натяки чи жарти. Проте, звісно, більшість речей було призначено тим, кому би вони знадобилися та кого би потішили. Не надто заможним гобітам, особливо з Торбинового Узвозу, вельми пощастило. Старий Батечко Грунич отримав два мішки картоплі, нову лопату, сукняну камізельку та пляшечку мазі для хворих суглобів. Старому Рорі Брендіцапові у подяку за щедру гостинність дісталися дванадцять пляшок «Старих виногрон» — міцного червоного вина з Південної Чверті, вже цілком вистояного, бо закорковував його свого часу ще батько Більбо. Після першої пляшки Рорі пробачив Більбо геть усе і проголосив його хлопцем-молодцем.

Фродо ж перейшла сила-силенна всього. І, певна річ, його власністю були усі головні скарби, а також книги, картини та безліч меблів. Однак ніхто не бачив ані знаку й ні сліду грошей чи коштовностей: нікому не перепало жодної монетки чи намистини.

Пополудні для Фродо настала скрутна година. Оманлива чутка, ніби всі статки Більбо роздають задарма, поширилась околицею, мов лісова пожежа, й незабаром у Торбиному Куті було повно різних прохачів, котрі не мали там жодних справ, але витурити їх звідти було годі. Наліпки позривали та попереплутували, спалахнули суперечки. Хтось робив спроби обмінюватись і торгуватись у передпокої, а хтось намагався вислизнути, прихопивши призначені не йому дрібнички чи взагалі будь-які речі, яких ніхто начебто не хотів чи навіть просто не пильнував. Дорога до брами була заставлена тачками та ручними візками.

У розпал тієї метушні прибули Саквілі-Торбини. Фродо саме вирішив трохи перепочити й попрохав наглянути за речами свого друга Мері Брендіцапа. І коли Ото голосно заявив, що хоче побачити Фродо, Мері ввічливо вклонився.

— Йому зле, — повідомив Мері. — Він відпочиває.

— Ти хотів сказати: ховається, — сказала Лобелія.

— Хай там як, а ми хочемо його побачити, і ми його побачимо. Піди і скажи йому це!

Мері надовго залишив їх у передпокої, тож вони мали час, аби знайти свій прощальний подарунок — ложки. Проте настрій їхній від того не покращав. Нарешті пару провели до кабінету. Фродо сидів за столом, а перед ним лежала безліч паперів. Виглядав він справді зле — хоча б від того, що побачив Саквілів-Торбинів, — але підвівся, перебираючи пальцями щось у кишені, й розмовляв із гостями досить чемно.

Натомість Саквілі-Торбини поводилися навіть трохи нахабно. Спершу вони запропонували смішні (як між друзями) ціни за різноманітні вартісні, хоч і без наліпок, речі. Коли Фродо відповів, що роздають лише те майно, яке вибрав сам Більбо, вони сказали, що все це дуже підозріло.

— Мені зрозуміло тільки одне, — зазначив Ото, — а саме — те, що ти маєш неабияку користь із усього цього. Я вимагаю, щоби мені показали заповіт.

Ото був би спадкоємцем Більбо, якби той не прийняв до себе Фродо. Тож Ото уважно прочитав заповіт і гмикнув. На його нещастя, документ було складено дуже чітко та правильно (згідно з нормами гобітських законів, які, серед іншого, вимагають, аби під заповітом було сім підписів свідків червоним чорнилом).

— Знову нас обвели круг пальця! — звернувся він до дружини. — І це після шістдесяти років очікування. Ложки? Дурниці!

Ото клацнув пальцями біля самого носа Фродо й потупцяв геть. Але відкараскатися від Лобелії було не так легко. Трохи згодом Фродо вийшов із кабінету, щоби поглянути, що там і як, і виявив, що Лобелія була ще досі тут: нишпорила по задвірках і по закутках, обстукувала долівку. Він рішуче витурив її з маєтку, попередньо «звільнивши» від кількох дрібних (але доволі вартісних) предметів, які в загадковий спосіб попадали їй у парасольку. Обличчя Лобелії набуло такого виразу, ніби вона от-от мала народити в муках яку-небудь справді нищівну прощальну фразу, втім, обернувшись на порозі, тільки й сказала:

— Ти ще пошкодуєш про це, юначе! Чому ти не пішов разом із ним? Тобі тут не місце: ти не Торбин, ти... ти Брендіцап!

— Ти чув це, Мері? Це вже образа, якщо можна так висловитися, — сказав Фродо, зачинивши за нею двері.

— Це — комплімент, — відповів на те Мері Брендіцап, — хоча звісно, що неправда.

Потім вони обійшли нору і витурили з неї трьох юних гобітів (двох Бофинів і одного Виприна), котрі воколупували дірки у стінах однієї з пивниць. А ще Фродо побився з юним Санчо