Читати книгу - "Це просто доля, Софія Вітерець"

Розділ 13

Оскільки зараз були одні з найтепліших місяців року, вечеря планувалася на терасі. Чесно кажучи, цьому факту я взагалі не була здивована. Швидше навпаки – оглянувши все навколо, зрозуміла, що це найкраще і найромантичніше місце.

Чим же мене насправді вразив Даріс, то це тим, як все було красиво оформлено. Хоч і знала, що це робив не він, але працівники маєтку не кинули б всю роботу й не почали тягнути сюди різноманітні декорації й прикрашати ними терасу.

А вийшло справді дуже красиво. Жива огорожа по два боки від столика була встелена гірляндами з маленькими ліхтариками у вигляді квітів. Колони – невід’ємна частина всього маєтку, також були прикрашені мерехтливими світлячками, що зовсім не різало по очах через денне світло. Сам столик, якщо так можна назвати досить таки величеньку чотирикутну дерев’яну поверхню з білого дерева, що трималася на чотирьох химерних ніжках (вони складалися з малесенький копій маєтку, з’єднаних між собою), був казковим.

– Подобається?– почувся з-заду скрадливий шепіт і все навколо покрила темрява. Так-так, повноцінний вечір у нас приходить досить несподівано й різко. Але як він розрахував цей момент і чому всі ці прикраси не працюють?– Це ще не все.

І тут я зрозуміла в чому справа. Даріс зробив кілька махів руками (здається, бо єдине, що я чула – це легкий шурхіт), здійнявши невеличкі потоки повітря і почалося шоу. Хоча правильніше назвати це справжнісінькою казкою. Все почало вмикатися по черзі, але з доповненням малесеньких вирв повітря, що з просто гарненького ліхтарика створювали справжнісіньке чудо. Я лише стояла, здивовано та вражено стежачи за незбагненною красою.

–Знав, що сподобається,– посміхнувся Даріс та потягнув мене за руку до столика, заставленого різноманітними смаколиками.

Він відсунув мого стільчика і підсунув за мною. А потім зайняв власне місце. Я ж не могла зрозуміти, навіщо він все це робив вручну, якщо володіє найпотужнішою магією? Хотів нарешті показати власну ввічливість? Приємно здивувати? Можливо, йому це вдалося. Особливо цьому враженню сприяли неземні аромати страв. А тут працюють лише майстри своєї справи, виявляється.

Проте мою увагу чомусь привернула не їжа. Хоча я точно впевнена, як таке непоправне сталося. Адже інакше я б і не могла, коли поруч така краса (це я не про терасу). Небо було встелене міріадами зірок, що відбивалися на спокійному водному плесі, здавалося б, безкрайого озера. А все, буквально все довкола, було сповнене магічних вогників. Отже, він просто не міг більше використовувати магії, всі сили присвятивши цьому.

– Дякую,– прошепотіла, нарешті звернувши увагу на Даріса, що сам, немов той ліхтарик, випромінював світло. О, він був страшенно задоволений моєю реакцією на сюрприз.

Я нарешті взялася за їжу, смакуючи кожної страви по-черзі, а Даріс чомусь же не відводив свого погляду від мене. Ну не хоче їсти, то і нехай. Але чому ж він так дивиться? Невже це справді може стати чимось більшим, ніж фіктивний шлюб?

– Я проти цього весілля. Ваші відносини – це звичайна вигадка,– ввірвалася на терасу жіночка з комісії магічних справ, а за нею вбіг захеканий чоловік зі скрипучим голосом. Згодом з’явився і Філіп, з винним виразом обличчя, що попри його поважний вік, робив дворецького схожим на хлопчака, що десь нашкодив.

– О, справді, вельмишановна пані?– зірвалася я на ноги. Вона мене вже дістала.– Тоді що ж це таке?

– Довідалися якось про мій візит і влаштували все напоказ. Знаю я таких. Мене не проведеш,– наступала вона, все ж вражена цією красою. Проте кого жіночка збиралася перемогти? В нас може тут мала бути романтична вечеря, яку мені страшенно хотілося продовжити (не через Даріса, страви просто надто смачні), а ця пронира бере й заважає.

– Та скільки вже можна сипати порожніми звинуваченнями? Заздрите, а? Що, самій не вийшло знайти чоловіка і вирішили розлучити нас? Але знайте, таке кохання ще варто пошукати. Ми просто створені одне для одного і я не дам більше руйнувати наші короткі миті щастя. То зранку вторгаєтеся до спальні, то зараз хочете попсувати всю романтику. Можливо, ще й посерединці між нами на ліжку спатимете? Або хочете втрьох? Мені не надто подобається, проте можна влаштувати,– наступала на неї, поки та не опинилася за межею тераси, а потім взагалі не пустилася тікати, забувши про напарника. Проте й він також не збирався затримуватися тут.

– Ти бачила? Вона аж позеленіла,– реготав Даріс від щирого серця.– Я просто щасливий бути твоїм нареченим. Ти найкраща.

Я ж лише жартома відкланялася й собі залилася сміхом. Ніхто з нас спершу й не звернув уваги на його слова.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍