Читати книгу - "Збій системи, Інна Земець"

       - Ви мене неабияк здивували.

І вже не вперше, мовчки додала я, розплющила очі і сіла рівно. Сердюк швидко сховав свою ледь помітну криву посмішку і підвівся.

        - Можу запропонувати вам чогось міцного? Коньяку можливо?

        - Вгадали. Буду дуже вдячна, - я відчувала, що потребую краплю рідкого релаксанту.

     - Не так, як я вам, Анна, - відповів Гліб Демидович подаючи мені пузатий бокал з ароматним трунком. – Ви врятували ситуацію.

Такий напій потрібно неспішно смакувати, насолоджуючись багатогранним ароматом і терпкими нотками на піднебінні, та я мов жадібний варвар зробила один великий ковток, що пропік нутрощі і побіг рідким вогнем по жилам.

     - А цей благородний напій зараз врятував мене від наслідків стресу, -  поставила на стіл споловинений келих і підвелась. – Дякую.

Я рушила в бік приймальні – в мене ще лишались дві незавершені справи.

        - Закордонний паспорт маєте? – спинив мене в дверях голос Сердюка.

        - Так.

        - Біометричний?

        - Звісно, а яка різниця?

        - Прага. За тиждень.

Я розвернулась і ухопилась за незворушний твердий погляд кольору карамелі.

      - То ваше побачення, Гліб Демидович, я лиш трохи допомогла, щоб його вам призначили – на цьому моя добровільна місія виконана.

    - Не можу погодитись. Якщо є можливість залучити ще раз вас, то Ігор може лишатись тут і займатись іншими справами, яких йому і так не бракує. І впевнений, що юридичний відділ може собі дозволити відпустити вас, Анна, на кілька днів.

Він підвівся, обійшов стіл і сперся на нього всім тілом, не відводячи від мене свого впертого погляду, що виражав повне нерозуміння сенсу слова «ні».

      - Всі витрати – коштом компанії, звісно, а натомість - кілька годин перемовин і трохи вільного часу для того, щоб насолодитись прекрасним містом, тож не бачу жодних перепон і причин не скористатись такою можливістю.

Він не питав, він не просив – він ставив перед фактом і це дратувало аж до кривавих бульбашок в очах.

    - Я добре знайома з містом, яке ви так рекламуєте. Ба, навіть гідом могла б бути. Проте, і гід, і перекладач вам цілком доступні, щоб не шукати їх в моїй особі. Мабуть, ця пропозиція має мене вразити, але я тут опинилась не з власного бажання і втрутилась не в свою справу лиш через свій дурний характер. Надалі, ви впораєтесь без моєї допомоги, а кого саме залучите на цю роль – ваша справа, адже такі послуги не мають жодного відношення до моїх посадових обов’язків.

Перемовини з позиції сили він вести вміє, та і я не кволе курча.

     - Так, Анна, ви сповнені сюрпризів, - промовив він голосом, якому б дуже пасувала французька мова, - Ще раз дякую. Не очікував таких талантів.

      - В мене талантів – повна пазуха, - брякнула я і лиш потім подумки дала собі копняка, за такий невдалий вибір слів. – Я і уколи робити вмію, та все ж раптом що – шукайте медпрацівника, будь ласка.

Шо про мої таланти думає – все його карамель під віями каже.

        - Ще на пів години – я ваша секретарка, а в понеділок, сподіваюсь, все ще співробітниця компанії. Я не помиляюсь?

        - Безумовно, співробітниця.

Я кивнула, зачинила двері і сіла за робочий стіл Валентини. У пошті вже було чимало нових листів, які потребували моєї уваги. В тридцять хвилин я не вклалась, лиш за годину щасливо і дуже швидко вимкнула комп’ютер і пішла в бік ліфтів, та кнопку виклику так і не натиснула. Чорт забирай, мабуть треба запитати чи я вже не потрібна? Я повернулась, тихо постукала і почувши запрошення зазирнула всередину.

      - Гліб Демидович, всі справи завершила, якщо немає таких, що негайно потребують моєї уваги – можу йти?

        - Так, ви вільні Анна, - він відірвався від паперів і підвів на мене свій погляд. – Ще раз дякую, ваша допомога сьогодні була неоціненною.

Фух, свобода! Дорогою додому кортіло набрати подругу і насипати їй чортів за ті «тихі кілька годин» роботи. Та слухавку вона точно не візьме, а в повідомленні переповісти це все просто неможливо. Я неспішно крокувала в бік квартири і прокручувала в голові події останніх кількох годин, не в змозі дати самій собі прийнятне пояснення своїм діям. Чи дурний гонор мене підбурив, чи замашки доброго самарянина, та скоріше за все - хотілось перебити перше враження, хоча на біса мені та реабілітація було незрозуміло.