Читати книгу - "Потраплянка для мажора , Деріка Лонг"

13.

Меліса

Щойно відкрила свої сонні очі. І мені ледве вдалось прийти в себе, через сон який наснився. Давно мене не навідували кошмари, але чомусь сьогодні, вони вирішили повернутись в мою уяву.

Мені спочатку здалось, що я даремно повернулась в свою квартиру. Тому що з подругою було все ж таки спокійніше та надійніше. Але не хотілось заважати Лері, до того ж вона зустрічається з хлопцем, який пропонує їй переїхати до нього в домівку.

Я протерла очі руками, і знову почула гучний звук дверного дзвіночка, який здавалось давно був несправним.

— Та йду, йду, — хриплим, втомленим голосом промовила, позітхнувши від неочікуваного раннього пробудження. — і кого тільки вітром до мене занесло в такий час ?

Пояс від білого халату волочився по підлозі. Коли я наступила на нього втретє босою ногою, я зрозуміла, що все ж таки доведеться його зав‘язати.

Підійшла до вхідних дверей, хотіла глянути в глазок. Як почула знайомий жіночий голос. І як його тільки не можливо впізнати ?

— Ти що там знову заснула ? Відчиняй мамка приїхала, — ось її я точно не очікувала почути.

Те, що вона себе називає мамкою, а не матусею — то ще пів біди. А те що це моя мачуха, яка всіма способами намагалась влаштувати своє особисте життя, забувши про мене ... То ці вчинки сильно ображали мене, протягом всього нашого спільного життя.

— Мамо як я рада тебе бачити, — хоча образа і сиділа в моєму серці важким каменем. Все ж таки я без зайвих роздумів побігла її обіймати.

— Ти взагалі щось їсиш ? — понуреним голосом запитала. — одні кісти, і халат, ніби мішок на тобі висить.

Вона зайшла в квартири, і голосно видихнула.

— Від бабусі, тобі звісно справжні хороми дістались, — розглядала домівку наче вперше бачить.

Та які там хороми. Звичайна однокімнатна квартира, з непоганим ремонтом.

Мама попрямувала до кухні. Відкрила вікно на вивітрювання та глипнула на мене.

— Скучилась, — нарешті сказала тепле слово.

І здавалось, мені від неї не вистачало цього все життя. Якщо чесно, я зовсім не розумію, навіщо вона мене взяла з дитячого будинку. Мені все дитинство здавалось, що я для неї велика обуза. Весь час приносила їй проблеми та негаразди.

Звісно ж - з її слів. Хоча вона мене і любить. Але ця любов, дуже відрізняється від справжніх, теплих сімейних почуттів.

— Кава, чай ? — підійшовши до кавоварки, я запитала.

— А є щось покрепче ? — мені довелось одразу підняти голову наверх, щоб глянути на годинник.

Не знаю чому саме я більше здивувалась. Чи то що, вона приїхала о сьомій ранку без попередження. Попередньо не звонивши до мене - місяць. Чи можливо, те що мама хоче випити алкоголю в ранню годину.

— Ма, ти чого ? — присіла біля неї. — Щось трапилось, чи що ? — навіть встигла перелякатись, поки очікувала відповідь.

— Ой, Меліска , — її видих був таким холодним. Що моя уява, почала малювати найгірші сценарії. — грошей немає, Едік взагалі зник.

Та запив той Едік... Одразу промайнуло в голові. Того чоловіка взагалі важко назвати вітчимом. Зовсім не приймав участі в моєму житті. Я навіть можу повірити, в те що він не пам‘ятає як мене звати.

— Ти хочеш, щоб я поїхала на пошуки твого коханого ? — піднялась на ноги, і знизила плечима.

— Ні, доню, — вона навмисно намагалась вичавити сльози з своїх карих очей.

— Грошей дам, не переймайся, — в неї погляд змінився. Матір так не раділа, коли мене сьогодні побачила. А ось коли почула, те що хотіла — то одразу розтягнулась в посмішці.

— Ну розповідай, дочурка. Що нового в твоєму житті ? — вона надкусила рогалик, який лежав на столі. І дивилась на мене , в надії почути щось неймовірно цікаве.

Тільки ось я не знаю з чого розпачати. З якої саме новини. Можливо, з вступу в університет, який відбувся років так п‘ять тому. Чи вже розпочати з закінчення вишу, та отримання диплому. Вона ж геть не цікавилась моїми новинами, для неї ніби мене не існувало.

А от бабуся дійсно мене любила. Я була її найулюбленіша внучка, хоч і не рідна. Але іншої в неї не було. Вона доклала безліч зусиль, щоб виховати мене щирою дівчиною. Допомагала фінансово, і підтримувала в різних ситуаціях.

Коли тато з мамою сварились, я втікала з дому. В надії отримати прихисток від бабусі. Шкода, що її поряд немає. Але вона назавжди в моєму серці.

— Хм. Нового, аж нічого такого немає. На роботі працюю, в доволі хорошій фірмі, — здивування свого, вона не приховувала. Відкрила рот, і не хотіла його закривати.

В моєму серці, щось йокнуло. Я дійсно була рада бачити поряд зі мною рідну людину, не дивлячись на наші різні погляди на життя.

— Втомилась капець, — мама попрямувала до спальної кімнати. Нічого більше не сказала. Вмостилась на моєму ліжку, і солодко заснула.

Сьогодні субота — вихідний. Мені на роботу не потрібно. Але ж якщо до мене завітала така дорога людина, то я зобов‘язана приготувати смачний сніданок.

Напекла млинчиків з вишнею. Це улюблена моя страва. Бабусин рецепт ніколи не забуваю.

 

Коли трішки полегшала літня спека. Я пішла до магазину, купити солодощів. В моїх думкав блукав безлад. Купивши банани, солодке печиво та дві шоколадки, підійшла до каси.

— Дівчино, ви що не бачите, що я тут стою ? — до мене звернулась доросла жінка.

Яка стола переді мною, але я їй зовсім не заважала. Тому її зауваження, мені здалося дивним. Вона була одягнена пристойно. Бежевий костюм в діловому стилі. Червона помада та нарощені вії, було помітно здалеку. На неї постійно дивились чоловіки, і її це тішило.

Жінка ще пару раз незадоволено кліпнула очима. І розрахувалась золотою картою. Я дуже здивувалась від побаченого. Невже така багата леді, скупляється в звичайному маркеті. Хоча... Вона купила лише мінеральну воду. Тому скоріш за все, вона опинилась тут випадково.

Підіймаюсь по сходах, чомусь ліфт не працює і помічаю відчинені двері в квартиру. Кидаю пакет в під‘їзді і забігаю всередину.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍