Читати книгу - "Кажуть, під Новий Рік і не таке буває... , Вайлет Альвіно"

- Нам час Михасику... пора. 

Очевидно, щоб не розтягувати страждання, вони зібралися дуже швидко… лише біля виходу знову настала незручна мовчанка… але дитина знову все виправила. 

- Мамо, - підбіг до мене, і міцно обійняв, - ти дуже холоса… 

- А ти найкращий, - відповіла йому, обіймаючи у відповідь. Як же мені хотілося розплакатися на місці, але я трималася. Зараз вони вийдуть за двері, і можна буде дати волю почуттям. 

- Прощавай... Катюша, - ласкаво сказав Костя, востаннє дивлячись мені в очі своїм тягучим поглядом. Потім він розвернувся, взяв дитину за руку і вийшов. Я чула, вони про щось тихо розмовляли на сходовій клітці... але я не намагалася щось розібрати з їхньої розмови... тільки тихо плакала, підпираючи двері. 

- Так буде краще... так буде краще, - повторювала собі, намагаючись у це повірити