Читати книгу - "Кажуть, під Новий Рік і не таке буває... , Вайлет Альвіно"

Розділ 8

Коли сльози трохи висохли, а душа хоч трохи заспокоїлася, я попрямувала на кухню, налила собі повний келих шампанського і випила його одним махом. Після того, налила ще один, і сіла за стіл, тепер уже повільно потягуючи алкоголь. 

У голову лізли думки про сьогоднішній вечір, про чудового хлопчика Мишка, якому так потрібна мама, про його не менш чудового тата… Але думати про це знову і знову не хотілося. Нічого хорошого я б все одно не надумала. 

Тому я прогнала всі думки про мою несподівану сім'ю на вечір геть ... щоб вже через кілька секунд, задуматися про свою справжню сім'ю... про своє минуле. 

Як так вийшло, що цієї чудової ночі я одна? 

Мама і тато... батьки... чому ми зараз не разом? 

У нас була чудова родина... дружна, весела. Звичайно, не без сварок, але ми завжди могли знайти вихід з будь-якої ситуації. Мама була найкращою подружкою, а тато найкращим другом... поки все не розсипалося немов картковий будиночок від подиху вітру. 

Хто ж міг знати, що вітер подує звідти, звідки не чекали? 

Та я вже виросла, вже вчилася в педінституті, але для мене все одно стало шоком дізнатися, що батько йде з сім'ї, при чому не до когось, а просто йде. Я б напевно, змогла краще його зрозуміти, якби він знову закохався, і почуття затьмарили розум, але ні... все було зовсім не так. 

Він сказав, що просто втомився, і хоче свободи… від мами… і від мене. 

Як же боляче було слухати його слова... Але ще болючіше було більше не бачити рідних очей, і не чути знайомий голос, просто тому, що він більше не хотів цього. Батько навмисно скоротив наше спілкування до одного разу на місяць, а сам… сам почав подорожувати. Він давно хотів подивитися світ, і ось вирішив здійснити свою мрію. Тільки чому без мами... без мене? 

Він так і не встиг нормально все пояснити… або, може, не хотів, а через два роки його не стало. Серцевий напад в одній з поїздок. Він виявився там нікому не потрібен. 

Боляче... важко, тому що він був необхідний нам... тут. Але що ще гірше… колись щасливі та безтурботні очі моєї мами втратили свій блиск. Так, вона залишалася зі мною, вона також обіймала мене, коли я приходила додому, вона все також готувала мої улюблені страви до свята... але це вже була зовсім інша жінка... в її діях більше не було тієї любові й тепла, що раніше. Зрада надто сильно на неї вплинула. я намагалася її підтримати та просто поговорити, але вона закрилася від мене, і на будь-які питання про батька, просто вставала і виходила з кімнати. 

Напевно, це був саме той час, коли я перестала радіти святам. Їх більше не було в моєму житті, зате з'явилося чітке поняття - зрадити може кожен. Будь-хто може піти... просто так, без причини. 

Діти... саме діти врятували мене. 

Я зрозуміла в якийсь момент, що тільки діти не здатні на підлість і повністю віддалася їм... а вони мені. 

А якщо згадати свої романи? 

Скільки їх було… два чи три? 

Небагато... 

Але всі вони так чи інакше закінчилися тільки-но встигнувши початися. Адже для стосунків рік-півтора зовсім не термін. І всі вони йшли. Хтось кохав свою колишню, а хтось просто не кохав мене. 

Мені кидали слова, що я холодна, не здатна на почуття... але я намагалася, правда намагалася бути хорошою для них... а у відповідь лише зрада. Саме тому я так сильно засмучувалася мріючи про сім'ю і слухаючи розумні слова про те, що в мене ще все попереду. Ні, не попереду... просто тому, що щасливих не буває... не буває. Це все ілюзія, так само як і сьогоднішній вечір. Обмірковуючи все це, захотілося ще більше плакати й ще більше пити.

Геть! 

На сміття всі ці ідіотські думки! 

У мене є мої діти! 

Цього достатньо! 

Достатньо? 

Правда? 

Знову я відчула вологу на моїх щоках. 

- Ні… - проридала я найчеснішу на світі відповідь. - Я хочу сім'ю... хочу любити! 

Друзів у мене не було, тому їм я не могла зателефонувати… була лише одна людина, кого я могла набрати. 

Мама. 

Так, наші стосунки давно перестали бути душевними… але мені потрібно було почути її голос, і просто згадати, якою була наша родина колись. 

Гудок... ще один... ще... 

Не бере слухавку. 

Може спить? 

Їй теж нема з ким святкувати... вона так і живе у своєму вакуумі, не бажаючи нікого туди впускати. 

- Алло... Катя? 

- Почула я сонний і трохи здивований голос мами. 

Так, давненько я її з Новим Роком не вітала... але вона сама мене про це просила. 

- Щось трапилося? 

- З Новим Роком, мамо, - тихо сказала я в телефон, вже чудово знаючи, що почую. 

- Ти знову? - В голосі звучало невдоволення. - Я ж просила. 

- Мам... мені погано... мамо, - я заплакала... заплакала в телефон. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍