Читати книгу - "Таємниця Квітки Життя, Вероніка Вієрі, Михайло Мішин"

- То це справжнє диво, - повірила їй Софія.

- А ще говорять, - продовжила балакуча продавчиня, зрадівши, що знайшла вдячну слухачку, - якщо приходиш у це місце із чистим серцем і говориш із морем щиро, то воно може зробити тобі подарунок, якого ти не просила і не очікувала, але який насправді потрібен тепер найбільше.

У цей час до прилавка підійшло кілька людей. Софія не встигла й подякувати, адже жінка миттєво, немов забувши про дівчину, почала з ними розмову.

Дівчина відійшла трохи в сторону від натовпу. Їй хотілось обміркувати почуте і дуже хотілось повірити в те, що це дійсно правда. Невже нарешті вона натрапила в Мейоллі на якесь гарне і світле диво, яке може їй допомогти?

В цей час погляд її продовжував блукати по рядах ярмарку, якими снували в різні сторони покупці.

Дівчина зненацька звернула увагу на чоловіка, який ходив між рядами торговців, але нічого не купував, не продавав, ні з ким нічого жваво не обговорював, як це робили інші. Їй здалося підозрілим те, що він часто оглядався і, здавалося, спостерігав за всіма, чи чогось вичікував. Але при цьому чоловік завжди чомусь намагався влізти у саму гущу людей.

- Може, це злодій? - припустила Софія.

Дівчина розуміла, що ніхто, крім неї, не звернув увагу на цього незнайомця. Софія теж занурилась у натовп, не втрачаючи з поля зору чоловіка, який видався їй крадієм. Врешті їй стало просто цікаво прослідкувати за ним.

Дівчина намагалась наблизитись непомітно, ховаючись за спинами людей. Вона підійшла вчасно. Адже стала свідком дій незнайомця, які її вкрай здивували. Він витяг із кишені невеличкий вузлик, розв’язав його. Потім дістав звідти дрібку якогось чорного порошку, схожого на сіль. Чоловік кинув чорну сіль під ноги людям, які стояли в черзі та щось собі обговорювали. Раптом Софія, хоч і стояла на віддалі, відчула, як немов якась лиха хвиля від тієї солі штовхнула її в груди. А навкруги так ніхто нічого й не помітив.

Зробивши це, чоловік швидко відійшов у сторону і почав спостерігати. Не пройшло й хвилини, як у черзі пролунав крик:

- Ах ти ошуканець! Хіба це м’ясо коштує таких грошей?! Та воно ж не свіже!

- Як то не свіже? - розсердився продавець, - люди добрі, не слухайте того нахабу! М’ясо найсвіжіше!

- Злодію, ти в мене гроші з кишені витяг, - вже неслося з іншого боку черги.

- Ти чого штовхаєшся, телепню! - волав якийсь чолов’яга, взявши за барки свого сусіда, із яким ще п’ять хвилин тому мирно розмовляв.

Софія не встигла оком кліпнути, як зчинилась бійка. Разом із тим дівчина помітила, як незнайомець, якого вона подумки називала вже крадієм, із задоволеним виглядом попрямував у інший бік ярмарку. Як раз там зібралися чепурні панянки. За прилавком жінка продавала парфуми. Зловмисник, проходячи повз них, не зупиняючись, кинув під ноги жінкам дрібку чорної солі та попрямував далі. У цю ж мить одна з панянок підвищила голос на свою огрядну сусідку:

- Обережніше! Може, припините мені на ноги наступати? Задавите мене скоро собою!

- Це я задавлю? - розізлилась відразу та, - думаєш, що якщо начепила на себе всі прикраси, то можна людей ображати?!

- Це несправжні парфуми, - тим часом почула Софія від іншої жінки, яка саме збиралась давати гроші за покупку. - Люди, я бачу, що вони підроблені! - вже підвищила голос вона.

- Та як ви можете так говорити? - обізвалась розгнівана продавчиня.

Софія вже не дослухалася до подальшого ходу сварки тут, адже не хотіла загубити з поля зору незнайомця із сіллю. А він уже подався швидко далі.

У центрі ярмарку саме зібрались чоловіки, жваво обговорюючи останні події в Мейоллі. Вони згадували напад лепкоїдів посеред площі, свідком якого була й Софія. Тому вона відразу зрозуміла, про що мова. Але чорна сіль і тут миттєво зробила свою справу.

- Це я боягуз?! - почула дівчина від здорованя, що вже схопив за плечі іншого чоловіка, який зненацька образив його.

- Боягуз! Я бачив, як ти першим під воза заліз, коли лепкоїди ще тільки наближатись почали.

- А ти де був? Може, з лицарями світлоносних мечів? - зі злою посмішкою поцікавився здоровань і штурхонув його у груди, аж той впав на землю.

Поряд Софія почула суперечку між іншими чоловіками, що так само миттєво спалахнула, як і попередня.

- Думаєш, я не бачив, як ти на мою дружину дивився? - зі злістю волав один із них. - Я тобі відіб’ю охоту за нею упадати.

Не очікуючи відповіді від супротивника, він добряче вдарив його. Софія ледве встигла відбігти в сторону. Адже зчинилася суцільна бійка, де чоловіки, не тямлячи себе від люті, лупцювали один одного.

Полетіли шкереберть столи торговців, потовчені овочі валялись на землі разом із перекинутими речами.

- Ці крупинки чорної солі, мов іскри лихого полум’я, - подумала дівчина.

І справді, у різних куточках ярмарку, мов пожежа, спалахували крики й сварки. Посеред майдану ще досі не вщухла бійка. А винуватець тих подій тим часом із задоволеним виглядом пробирався до виходу.

- Що ж то за чорна сіль така? - запитувала себе дівчина.

Софія не лише бачила, як впливає сіль на людей. Дівчина помітила, як весь ярмарок охопив ледь помітний, але неприємний туман, із-за якого тяжко стало дихати.

- Невже ніхто його не помічає, - дивувалась Софія. - І врешті решт хто той чоловік? - це питання не давало їй спокою.

Дівчина теж попрямувала за ним. Вона помітила, як незнайомець зупинився біля виходу й озирнувся. Здавалося, що вона побачила на його обличчі задоволену посмішку. Та в цю мить Софія сама забула про обережність! Вона так пильно розглядала зловмисника, що зустрілась із ним поглядами! 

У той момент у Софії аж мороз поза шкірою пішов, адже його погляд був холодний і гострий, мов крижана шпиця. Раптом чоловік різко обернувся і швидко пішов з ярмарку геть.

- Він зрозумів, що я все бачила! - цей здогад миттєво пронісся в голові.