Читати книгу - "Драена: Шлях до пророцтва, Марі-Анна Харт"

Реяна

Реяна стояла біля вікна, вдивляючись у холодне світло місяця, яке розливалось по темному небі. Її серце стискалося від нестерпного болю, який огортав її останні місяці. Усе в її житті наче втратило сенс, а душу роздирав відчай. Відчуття порожнечі та безвиході підступно повзли всередину, як отрута, паралізуючи її розум і тіло.

Вона ледве зітхнула, торкнувшись холодного скла долонею. Спогади почали затоплювати її свідомість, мов нескінченна хвиля. Її минуле, здавалося, оживало перед очима, змушуючи серце боліти ще дужче.

Її дитинство... Як давно це було. Вона була простою дівчинкою з маленької стаї, звичайною, не особливо сильною, без впливового походження. Але навіть тоді вона відчувала всередині себе іскру — бажання більшого, прагнення до того, щоб залишити свій слід у світі. Маленька Реяна часто бігала лугами й, підставляючи обличчя вітру, з мрією промовляла:

— Я стану дружиною альфи! У мене буде все: багатство, сила, влада!
Її слова ставали об’єктом глузувань. Інші діти сміялися з неї, називаючи мрії дурними. "Що може дочка простих перевертнів знати про владу?" — ці слова вона чула часто, але ніколи не дозволяла їм зламати себе.

Її життя змінилося в день, коли вона зустріла Ікара. Він був молодшим сином альфи, і саме в ньому Реяна побачила ключ до своїх мрій. Вона була красива, розумна й наполеглива, тому зробила все, щоб привернути його увагу. І їй вдалося. Їхній роман був пристрасним, наповненим ейфорією та вірою у краще майбутнє. Вони одружилися, і вона переїхала в дім його сім’ї.

Але замість щастя, на яке вона сподівалася, її чекала холодна реальність. Вона була чужою серед цих стін, і стая ніколи не прийняла її по-справжньому. Найбільшого болю завдавала Адед — дружина старшого брата Ікара. Її глузування стали буденністю, немов ритуалом, який не можна було уникнути. Адед зневажала Реянине походження, не пропускала нагоди нагадати їй про її "недостойність".

Реяна терпіла, зціплюючи зуби, намагаючись зберегти гідність. Але все стало набагато гірше після народження їхніх синів. Адед народила первістка, сильного, мовчазного й гордого, який у два роки вже міг перетворюватися на вовка. Її син був гордістю стаї. А Лукар, син Реяни, залишався людським дитям до семи років. Це було ганебно. Для перевертнів сила й здатність трансформуватися були ознакою статусу й величі. І кожна затримка Лукара була приводом для чергового удару з боку Адед.

— Ну що, твій синочок хоч на цей раз не злякається власної тіні? — саркастично питала Адед при кожній можливості.

Реяна знала, що за цими словами стояла жорстокість, а не звичайний жарт. І біль за сина був сильніший за будь-яку образу, яку вона могла стерпіти.

Вона дивилася, як інші вовчиці сміялися, підтримуючи Адед, мовби боялися втратити її прихильність. Реяна була одна. Її чоловік ніколи не втручався. Навіть коли глузування переходили всі межі, він стояв осторонь, ніби нічого не сталося. Його мовчання боліло більше за слова.

Після смерті свекра її життя стало ще більш нестерпним. Адед, здавалось, отримала ще більше свободи у своїй ненависті. Адед мала сильний, домінуючий характер і фізичну перевагу. Вона тепер не просто насміхалася над Реяною, вона іноді дозволяла собі застосовувати силу, щоб "поставити її на місце". У пам’яті Реяни спливали моменти, які вона намагалася витіснити: як Адед могла штовхнути її в натовпі, принижуючи перед іншими вовчицями, або затиснути її руку так сильно, що залишались синці.

— Що, слабачка, не можеш навіть себе захистити? — зловтішалася Адед, нахиляючись до неї після чергового болючого "уроку".

Реяна терпіла, зціплюючи зуби, щоб не дати волю сльозам. Вона знала: якщо заплаче, це тільки розвеселить Адед і її прихильниць. Але кожен подібний випадок залишав у її серці рубець, перетворюючи її на тінь тієї гордої й амбітної дівчини, якою вона колись була. "Я не зламаюсь... Я не дам їм цього задоволення", — думала вона, витираючи сльози. Але ці слова були більше закликом до самої себе, ніж упевненістю. Її груди стискалися від болю, але глибоко всередині горів вогонь. Може, слабкий, але він ще не згас. І поки він горить, Реяна знала: це не кінець.

 

Через два роки після того, як помер свекор, Адед завагітніла. Для всіх у стаї це було великим щастям. Очікування нового спадкоємця родини альфи, сина, який би зміг зміцнити позиції стаї. Але доля була жорстокою.

Адед померла під час вагітності. Вона була сильною, гордою, непереможною, і її загибель здивувала навіть тих, хто її ненавидів. Всі знали, що її смерть стала великою трагедією для сім’ї і стаї, але для її чоловіка це була катастрофа, що неможливо було пережити.

Чоловік Адед, який був альфою, відчував, як його світ руйнується. Перевернувся весь його світ. Як перевертень, він відчував зв'язок з Адед навіть після її смерті, наче частина його душі відірвалася, немов обірвався клубок ниток, що тримав їх разом. Природа перевертнів така, що коли одна половина пари помирає, інша не може залишатися живою довго. Це не просто біологічна зв'язка; це емоційний зв'язок, який вражає до глибини душі.

Чоловік Адед не міг впоратися з відчуттям порожнечі, що охопила його після її смерті. Життя стало пеклом. Він більше не відчував смаку до нічого, і навіть думка про те, що він альфа, що він повинен піклуватися про стаю, про свого єдиного сина, не допомогла. Вся його суть була зламана, і він почав занурюватися в темряву, від якої не було повернення.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍