Читати книгу - "МІй жахливий сусід, Лада Короп"

VII.

  Я стою біля вікна, дивлюся на нічне місто, що мерехтить у вогнях і тінях, і відчуваю, як щось у мені змінюється. Весь день був наповнений дрібними несподіванками — від незвичних поглядів сусідів до шуму машин, що пролітаючи, прорізають темряву. Але найголовніше — це те, що я відчуваю всередині. Це щось тепле і ніжне, щось, що зростає з кожною хвилиною, з кожною розмовою з Богданом. Богдан — мій сусід по квартирі вже майже три місяці. Здавалося б, звичайна ситуація: двоє молодих людей, що живуть під одним дахом. Але між нами щось від самого початку було інакше. Спершу — легка цікавість, потім — дружня довіра. А тепер — щось глибше, ніж просто сусідство. Я згадую, як він кілька днів тому запропонував мені допомогти з пошуком нової книжки у його коробках з книгами. Це був звичайний вечір, і ми сиділи на кухні, він наполегливо шукаючи щось у своїх паперах, а я — сиділа поруч і спостерігала за його рухами. Його рука, що час від часу рухалася між книжками, здавалася такою природною, такою своєрідною частиною його. Це був момент, коли я почала помічати, що він — не просто сусід, а хтось, хто викликає у мене особливі почуття. Тоді він раптом зупинився і поглянув мені в очі. В його погляді — щось таке, що я не могла пояснити. Можливо, це було просто бажання допомогти, можливо — щось більше. — Іда, ти знаєш, що я завжди радий допомогти, — сказав він тихо, і його голос був теплий, наче ковдра в холодний вечір. Я посміхнулася йому у відповідь, і в цей момент я відчула, що між нами з’явився якийсь невидимий міст. Це був перший маленький крок до того, щоб стати ближче. Наступного дня, коли ми знову зустрілися у коридорі, він запропонував погуляти разом. Спершу я вагалася, бо думала, що це просто дружня пропозиція, але всередині мене щось підказувало — це може бути щось більше. А коли він додав: «Може, прогуляємося у парку?», — моє серце раптом забилося швидше. Ми йшли повільно, поруч, і говорили про все — про книги, музику, мрії. Були моменти, коли наші погляди перетиналися довше звичайної. І я почала помічати, що моє серце б’ється швидше, коли він сміявся або коли його рука ненароком торкалася моєї. Це були малі, але такі значущі знаки, що щось між нами починає змінюватися. Коли ми повернулися додому, я відчула, що мене наповнює легка приємна тривога. Чогось очікувала. Щось, що ще раніше не було у моєму житті. Це було немов перш ніж уперше пірнути у глибоке озеро — зі страхом і водночас з бажанням. Наступні дні проходили у цьому ж ритмі — ми все більше спілкувалися, ділилися секретами й мріями, відкривали один одному свої серця. Я почала помічати, що його погляд став більш уважним, а іноді — навіть трохи довгим, наче він намагається щось сказати, але слова застряють у горлі. Одного вечора, коли ми готували вечерю разом, я помітила, що його рука випадково торкнулася моєї. Це було м’яко, але достатньо для того, щоб моє серце почало битися швидше. Я відчула, як у мене піднявся теплий прилив — і хотіла сказати щось, але слова зірвалися з моїх губ. — Ти знаєш, Іда, — раптом сказав Богдан і подивився мені в очі — я завжди цінував твою компанію. Ти для мене — особлива. Я відчула, як у мене з’явилася іскра щастя і тривоги одночасно. Це був його погляд, його слова. Вони були наче м’який шепіт вітру, що проникає у найглибші куточки моєї душі. В цю мить я зрозуміла — між нами зароджується щось більше, ніж просто дружба. Далі все стало швидше. Ми почали проводити більше часу разом — дивилися фільми, гуляли по парку, сиділи на сходах біля нашої квартири й говорили про все на світі. І кожного разу, коли його рука випадково торкалася моєї, я відчувала, як у мені прокидається новий світ почуттів — ніжних, трепетних, таких справжніх. Одного вечора, коли ми залишилися одні у кімнаті, він несподівано сів поруч і тихо сказав: — Іда, я відчуваю, що між нами щось більш ніж просто сусідство. Мені подобаєшся. Я затамувала подих. Весь світ раптом став яскравішим і теплішим. Мені здавалося, що я мрію, що цей момент — особливий, і він відбувся саме тут, саме зараз. Я поглянула йому в очі й відповіла: — Богдане, я теж відчуваю щось таке. Мені здається, що ми можемо бути щасливими разом. Наші очі злилися у погляді, і я відчула, як моє серце наповнюється ніжністю і надією. Це був початок нової сторінки нашого життя — наповненої любов’ю, бажанням і довірою. Я не знала, що чекатиме попереду, але вже тоді усвідомлювала — з Богданом я знайшла щось більше, ніж просто сусіда. Я знайшла когось, хто стане моїм найкращим другом і, можливо, — моїм коханим. Наступні дні пролетіли у цьому ніжному стані очікування. Ми почали відкриватися один одному ще більше. Він часто дивився на мене з теплотою і ніжністю, а я — з трепетом чекала його уваги. Одного вечора, коли ми сиділи на балконі й дивилися на зорі, він взяв мою руку у свою і тихо прошепотів: — Іда, я хочу бути поруч із тобою завжди. Ти для мене — найкраще, що трапилося у цьому житті. Я затамувала подих і відповіла: — І я теж хочу бути з тобою, Богдане. Це — початок чогось справжнього. Ми довго сиділи мовчки, тримаючи руки, і я відчула, що моє серце наповнюється щастям і надією. Це був момент, коли світ навколо затьмарився, а залишилися лише ми й наші серця, що б’ються в унісон. З того дня все змінилося. Ми стали не просто сусідами, а двома частинами одного цілого. Любов, що зародилась між нами, стала сильнішою з кожною хвилиною, і я вже не могла уявити своє життя без Богдана. Це був початок нашої історії, і я знала — попереду ще багато випробувань і щасливих моментів. Але зараз, у цю ніч, я просто насолоджуюся цим відчуттям — відчуттям, що я знайшла свою частинку щастя поруч із ним.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍