Читати книгу - "Листівка, що мала залишитись анонімною назавжди, Холодна краса"

Він має нагадувати про мене.

Під час однієї з розмов, я звернула увагу на бейдж викладачки який хаотично був прикріплений до халата. Він взагалі своїм виглядом не вписувався в загальну картину. В коледжі зараз усі, що студенти, що викладачі носили металеві бейджі із різними логотипами, а щоб найкраща викладачка ходила з картонним і побитим життям, він не підходив до її червоних каблучків навіть по колірній палітрі, я такого дозволити не могла, до слова я обожнюю червоний колір, і коли вона одягала щось червоне це був рай для моїх очей. І я подумала, що іменний бейдж стане саме тим подарунком, що я шукала.
Щодня він буде прикріплений на її халаті, інколи дивлячись на нього, вона зможе згадати про свою студентку, те що треба.
Але спершу я легенько натякнула, щоб подивитися реакцію, ну а раптом в неї є інший, але вона не носить його, бо цей якийсь особливий. 

"Вам потрібно змінити бейджик, цей якось не солідно виглядає" з обережністю сказала я. 

" Та добре, що хоча б такий є" жартома відповіла викладачка. 

Це означало як зелене світло світлофора, можна розпочинати рух і через декілька днів, подарунок вже лежав на моїй поличці  та чекав коли його використають за призначенням. 

На свято Миколая мене в коледжі по плану, не мало бути, тому, день перед цим я вирішила його подарувати. Заходити в навчальну частину, де знаходилась майже весь час моя муза не хотіла, (там невидима табличка"стороннім вхід заборонено), тому лише один варіант і не факт що спрацює, це надіятись на випадкову зустріч в одному з коридорів коледжу. Перша і друга перерва безрезультатно, на третій вона була зайнята діловою розмовою з директором і зайшла до його кабінету.Я вже змирилась з тим, що у мене ніколи не виходить так, як планувала, і просто без жодних сподівань чекала на відробку під кабінетом, який сусідній із навчальною до речі.
Пролунав дзвінок, всі почали розходитись по аудиторіях і моя муза також спішила на пару, але все одно підійшла до мене привітатись 

Зачекайте хвилинку"- сказала я і поклала їй в руку свій подарунок і швидко втекла під кабінет де чекала на відробку, це напевно була як захисна реакція, бо особисто я їй нічого не передавала, і не хотіла, щоб вона його повернула, чи почалася театральна сцена" Ви що, не треба, для чого це, я не можу прийняти, не зручно". Добре, що це не про цей випадок. 

"Мати рідна" сказала вона із величезним чи то захватом, чи здивуванням і підійшла до мене, щоб подякувати.
Ще хотіла щось сказати, але зупинилась і промовила" Ну добре потім" (знаємо ми такі потім і пізніше, які ніколи не настають) і поспішила на пару(до лікувальників напевно, їх у цьому коледжі всі так величають). 

Пізно ввечері, я ще не спала, займалась своїми справами і була щаслива що все вийшло. Загорівся екран телефону, бо прийшло повідомлення на вайбер, в такій годині навіть не знала від кого це може бути. Там було привітання, декілька картинок і дуже чуттєво написаний текст, підібране ідеально кожне слово і я раділа наче в перший раз, так само як і кожному повідомленню, хоча не завжди це показувала. З прекрасними емоціями я засинала в той день. А на наступний, пари були в лікарні, і мені прийшло ще одне повідомлення, але вже від одногрупниці"Тебе шукала викладачка з фарми, будеш в коледжі, зайди до неї". 

Емоції в той момент не передати словами, вона ще ніколи не була така щаслива читаючи повідомлення від одногрупниці, бо відносини з нею були далеко не найкращими, ставало то жарко то холодно, в деякій мірі лячно. Пульс триста ударів за секунду, дівчина здогадувалась про те що це може бути також якийсь подарунок, але навіщо.Це все було не для того, щоб отримати щось навзаєм, а просто так, бо їй це також приносило задоволення. Але у викладачки були свої плани. 

"Я думала вас уже сьогодні не буде. Ходіть за мною" - сказала викладачка.
Далі події відбувалися за секретними дверима навчальної частини, куди нам з вами не можна. 

Вийшла студентка звідти вже як під дією чар, зіниці розширені на ціле око, усмішка на пів обличчя з пакетиком у руках, всередині якого був букет з мильних квітів, та цукерки з упакуванням у медичну рукавичку, по креативності це на одному рівні з букетом із таблеток.
Дана подумала тільки про одне- обравши музу, серед сотні інших, вона не помилилась.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍