Читати книгу - "Листівка, що мала залишитись анонімною назавжди, Холодна краса"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
З моменту як наші героїні бесідували за чашечкою кави пройшло таки багато часу, пару місяців. Тепер Дана пила її частіше, звісно не таку міцну, але і після звичайного лате, в неї з'являлося море позитивної енергії, яку потрібно було кудись використати. В той день, пари були в лікарні і після них, студентка зайшла в коледж здати книжку, і зустрівши свою однокурсницю зав'язався діалог.Поговоривши про студентське життя, і багато іншого, ще домовились разом сходити в театр. Коли дівчата вже почали прощатись, двері навчальної частини відкрились і з неї вийшла муза, просто так елегантно, граційно, впринципі як завжди, коли ця жінка йде по тому коридорі, хочеться розстелити їй червону доріжку, зірки Голлівуду просто спостерігають за цим зі сторони, бо їм далеко до такого.
" Привіт, привіт. Коли ми йдемо на каву?"- усміхаючись спитала викладачка.
Так історія ще не закінчена, наших красунь ще поєднує обіцяна кава, час якої вже давно відтягується, оскільки майже нереально найти момент, щоб в обох не було пар і інших справ.
"Добрий день. Та тоді коли у вас буде час. - відповіла Дана.
" Я можу зараз. То як йдете?"
"Звичайно"
"Тоді я ще забіжу у відділ кадрів, і швидко повертаюсь до вас"
"Ага, ок"
"Це реально відбувається? Кава в навчальній, в той момент коли я взагалі не готова і навіть не очікувала зустрічі, дві кави на день то вже забагато, одну пила зранку, та й знаючи яка то буде кава то краще попрошу чай(помилок повторювати не будем) "- думала студентка.
Коли вони зайшли, за столом навпроти нікого не було. Як же вчасно вона кудись пішла, або саме через те, що вона пішла це все і відбулось.
Теми для розмови знайшлись швидко, Дана розповідала про себе, про те де зараз живе, показала фото з весілля, на якому була пару тижнів тому.Викладачка робила звіт за ноутбуком, деколи підіймала голову, здається вона більше слухала чим розказувала щось про себе, про те, щоб також показати якісь фото то вже і мови нема, відповідала на запитання.
Одне з них було" А ще хтось вам пише вірші?"
Це те що найбільше цікавило в той момент. Бо студентів з якими, розмовляє, обнімається і спілкується її муза напевно багато. Деколи здавалось, що вона бере участь у челенджі "обніми 100 студентів за перерву". І Дана хотіла дізнатись чи хоч якось вона виділяється серед інших.
" Ааззх, ні більше ніхто, але ж ви не тільки мені пишете"сказала жінка і підморгнула(це був для неї звичний жест, в будь-якій ситуації).
"Ого, вона знає про вірш з педіатрії, Аааа, то було давно і взагалі не правда, помилка молодості, хоча, а що тут такого, можна подумати що каву вона тільки зі мною п'є"- було в голові, але сказала
" Та це всього один, а для вас два".
До того часу вже повернулась колега за стіл навпроти й обстановка стала трохи напряжною, про що вже говорити, треба було якось піти звідти. Дана, вийшла з кабінету, а потім у повідомлення подякувала за гарно проведений час.
Вона була спокійна, вірші більше ніхто не пише, можна ставити великий плюс, але треба щось ще, таке аби нагадувало про неї, навіть тоді коли вона закінчить коледж.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Листівка, що мала залишитись анонімною назавжди, Холодна краса», після закриття браузера.
