Читати книгу - "Гра престолів"

ще одного танку крові та мсти. Він має знайти спосіб урятувати дітей.

Роберт здатен виявляти милосердя. Навряд чи сер Баристан єдиний, кого він пробачив. Великий мейстер Пайсел, павук Вейрис, лорд Балон Грейджой — усі вони колись уважалися Робертовими ворогами, але всім їм запропонували дружбу й дозволили зберегти відзнаки й посаду за те, що вони присягли Роберту. Якщо людина хоробра й чесна, Роберт ставитиметься до неї з пошаною і повагою, якої заслуговує доблесний ворог.

Але в цьому разі йшлося про дещо інше: про отруту під покровом ночі, про ніж, який протинає душу. Цього король пробачити не зможе, як не зміг пробачити Рейгара. «Він усіх їх стратить»,— збагнув Нед.

І водночас він усвідомлював, що не зможе мовчати. Він має обов’язки перед Робертом, перед короною, перед тінню Джона Арина... і перед Браном, який, без сумнів, випадково дізнався якусь дещицю правди. Бо в іншому разі для чого підсилати до нього вбивцю?

По обіді він покликав Томарда, дебелого гвардійця з рудими вусами, якого Недові діти кликали Товстуном Томом. Оскільки Джорі загинув, а Алін поїхав, Товстун Том командував Недовою вартою. На саму думку про це Нед відчув неясне занепокоєння. Томард був солідною людиною: дружньою, відданою, невтомною, де в чому навіть здібною, але йому вже під п’ятдесят, а він і замолоду не вирізнявся енергійністю. Мабуть, Недові не варто було так квапитися й відсилати з міста половину свої варти, до того ж найкращих своїх мечників.

— Мені потрібна буде твоя допомога,— мовив Нед, коли з’явився Томард, як завжди, трохи стривожений через те, що його викликають до лорда.— Проведи мене в богопраліс.

— Чи це розумно, лорде Едарде? З вашою-бо ногою...

— Мабуть, нерозумно. Але необхідно.

Томард покликав Варлі. Поклавши руки чоловікам на плечі, Нед подолав круті сходи вежі й поскакав через двір.

— Нехай подвоять варту,— сказав він Товстуну Тому.— І щоб ніхто не заходив у Вежу правиці й не виходив звідси без мого дозволу.

— Мілорде,— закліпав Том,— зараз, коли немає Аліна й решти, нам і так бракує...

— Це ненадовго. Подовжте чатування.

— Як скажете, мілорде,— озвався Том.— А можу я запитати навіщо?..

— Ліпше не варто,— твердо відповів Нед.

У богопралісі нікого не було, як і завжди в цій цитаделі південних богів. Коли Неда опустили на траву поряд з серце-деревом, нога аж кричала від болю.

— Дякую,— мовив він і дістав з рукава папір, скріплений печаткою свого дому.— Будь ласка, доправ це негайно.

Глянувши на ім’я, яке Нед зазначив на папері, Томард схвильовано облизав губи.

— Мілорде...

— Роби, як велю, Томе,— сказав Нед.

...Він не міг точно сказати, скільки довелося чекати в тиші богопралісу. Тут було спокійно. Товсті мури відрізали гомін замку, й чулися пташині співи, цвірінькання цвіркунів, шурхіт листя на лагідному вітру. За серце-дерево тут правив дуб, коричневий і безликий, але Нед усе одно відчував присутність богів. І нога вже, здається, не так боліла.

Вона прийшла на заході сонця, коли понад мурами й вежами почервоніли хмари. Прийшла сама, як він і просив. Уперше вдягнена просто — у шкіряні чоботи й зелене мисливське вбрання. Коли вона відкинула каптур свого коричневого плаща, Нед побачив синець, який лишила рука короля. Яскравий фіолетовий колір змінився жовтиною, і набряк зменшився, але синець ні з чим не можна було переплутати.

— Чому тут? — запитала Серсі Ланістер, зупинившись поряд.

— Щоб нас бачили боги.

Вона сіла поряд на траву. Кожен рух її відзначався граційністю. Біляві кучері тріпотіли од вітру, а очі в неї були зелені, як листя влітку. Давно вже Нед не звертав уваги на її красу, а от зараз побачив її.

— Я знаю правду, за яку помер Джон Арин,— сказав він.

— Невже? — королева сторожко, як кицька, вдивлялася в його обличчя.— То саме тому ви мене викликали сюди, лорде Старк? Щоб загадувати загадки? Чи хочете мене захопити, як ваша дружина захопила мого брата?

— Якби ви так думали, то не прийшли б сюди,— Нед лагідно торкнувся її щоки.— Він і раніше так чинив?

— Раз чи двічі,— відхилилася вона від його руки.— Але раніше ніколи не бив у обличчя. Джеймі б його убив, навіть якби це коштувало йому життя,— виклично глянула на нього Серсі.— Мій брат вартий сотні таких, як ваш друг.

— Ваш брат? — перепитав Нед.— Чи коханець?

— І те, і те,— не здригнувшись, підтвердила вона.— Ще відтоді, як ми росли. А чом би й ні? У Таргарієнів триста років було заведено одружувати братів із сестрами, щоб зберегти чистоту крові. А ми з Джеймі більш ніж брат і сестра. Ми одне, просто в двох тілах. Ми разом росли в материному лоні. Він з’явився на цей світ, тримаючись за мою ногу, розповідав наш старий мейстер. Коли він у мені, я почуваюся... цілісною.

На її вустах заграла тінь усмішки.

— А мій син Бран...

Слід віддати Серсі належне: вона не відвела очей.

— Він бачив нас. Ви ж любите своїх дітей, правда?

Того ранку, коли була призначена рукопашна, Роберт поставив Недові таке саме запитання. І тому сьогодні він відповів так само:

— Всім серцем.

— І я люблю своїх не менше.

«Якби дійшло до такого,— подумав Нед,— і мені довелося вибирати між життям якоїсь незнайомої дитини й життями Роба, Санси, Арії, Брана або Рикона, як би я вчинив?» Він не знав. І молився, щоб ніколи й не дізнатися.

— Всі троє — діти Джеймі,— мовив Нед, і це було не запитання.

— Дякувати богам.

«Сім’я сильне»,— вигукнув Джон Арин на смертному ложі, й так і було. Всі байстрюки народилися з волоссям чорним, як ніч. Великий мейстер Малеон зробив запис про останній шлюб між оленем і левом близько дев’яноста років тому, Коли Тая Ланістер одружилася з Говеном Баратеоном, третім сином лорда-правителя. Єдиний їхній нащадок, безіменний хлопчик, описаний у Малеоновому фоліанті як «великий і дужий хлопчак, який народився з густим чорним волоссям», помер іще немовлям. За тридцять років до того чоловік з Ланістерів узяв собі за дружину дівчину з Баратеонів. Вона йому народила трьох дочок і сина, і всі були чорноволосі. Хай скільки Нед відгортав назад крихкі пожовклі сторінки, він усюди виявляв, що золото поступалося смолі.

— Дванадцять років,— мовив Нед.— Як так сталося, що у вас так і не народилося дітей від короля?

Вона виклично задерла