Читати книгу - "Гра престолів"

— Одного разу ваш Роберт таки зробив мені дитину,— сказала вона презирливо.— Але брат знайшов жінку, яка вичистила мене. Роберт нічого не дізнався. Якщо по правді, я заледве витримую, коли він мене торкається, і вже багато років я не пускаю його в себе. Я знаю інші способи задовольнити його, коли він раптом на якийсь час забуває про своїх повій і дибає до мене в спальню. Хай що ми робимо, король зазвичай такий п’яний, що до ранку про все просто забуває.

Як могли всі вони бути такі сліпі? Правда стільки років стояла в них перед очима, виписана на обличчях дітей. Нед відчув нудоту.

— Я пам’ятаю Роберта того дня, коли він завоював трон: він був королем до шпику кісток,— неголосно мовив Нед.— Тисячі інших жінок кохали б його всім серцем. Що ж він зробив такого, щоб ви його так зненавиділи?

У сутінках її очі спалахнули зеленню, мов у левиці на гербі її дому.

— Шлюбної ночі, коли ми вперше лягли в одне ліжко, він назвав мене іменем вашої сестри. Він був на мені, у мені, від нього відгонило вином, і він шепотів «Ліанна».

Нед Старк згадав блакитні ружі й мало не заплакав.

— Не знаю, кого з вас двох мені шкода більше.

Схоже, королеву це здивувало.

— Пожалійте себе, лорде Старк. Мені це не потрібно.

— Ви знаєте, як я повинен учинити.

— Повинен? — вона поклала руку йому на здорову ногу трохи вище коліна.— Справжній чоловік чинить, як хоче, а не як повинен,— пальці її легенько, але багатообіцяюче погладили стегно.— Королівству потрібен сильний правиця. Джофу ще рости й рости. Ніхто не хоче знову війни, і найменше я,— рука її торкнулася його обличчя, тоді волосся.— Як друзі можуть стати ворогами, так і вороги можуть стати друзями. Ваша дружина за тисячу льє звідси, а мій брат утік. Вияви трохи доброти до мене, Неде. Присягаюся, ти про це не пошкодуєш.

— Джонові Арину ви зробили таку саму пропозицію?

Вона дала йому ляпаса.

— Я носитиму це як знак шани,— сухо мовив Нед.

— Шани? — виплюнула вона.— Та як ви смієте гратися зі мною в шляхетного лорда! Ви за кого мене маєте? У вас теж є байстрюк, я бачила його. Цікаво, хто його мати? Якась дорнська селючка, яку ви зґвалтували, поки горіла її тверджа? Чи повія? Чи, може, убита горем сестра — леді Ашра? Подейкують, вона кинулася в море. Чого б це? Через брата, якого ви зарубали, чи через дитину, яку відібрали? Скажіть мені, шановний лорде Старк, чим ви відрізняєте від Роберта, від мене, від Джеймі?

— Для початку,— мовив Нед,— я не вбиваю дітей. І вам ліпше послухати мене, міледі. Я скажу вам це тільки раз. Коли король повернеться з полювання, я збираюся відкрити йому правду. Доти вас уже не повинно бути в місті. Ні вас, ні ваших дітей, усіх трьох, і не їдьте в Кичеру Кастерлі. На вашому місці я б винайняв корабель до вільних міст, а може, й далі — до Літніх островів чи Порт-Ібена. Що далі віднесе вас вітер, то краще.

— Вигнання? — зронила вона.— Гірка чаша.

— Солодша, ніж та, яку ваш батько підніс Рейгаровим дітям,— мовив Нед,— і милосердніша, ніж ви заслуговуєте. Батько й брати вчинять мудро, якщо поїдуть разом з вами. Золото лорда Тайвіна купить вам і комфорт, і безпеку, яку можуть дати наймані мечі. А вам вони знадобляться. Бо запевняю вас, хай як далеко ви втечете, гнів Роберта полетить за вами на край світу і, якщо треба, за край.

Королева підвелася.

— А як же мій гнів, лорде Старк? — тихо запитала вона. Очі її вдивлялися йому в обличчя.— Вам слід було самому стати королем. Корона була у ваших руках. Джеймі розповідав мені, як ви заскочили його на Залізному троні того дня, коли впав Королівський Причал, і змусили підвестися. Це була ваша мить. Вам досить було просто здолати кілька сходинок і сісти. Яка прикра помилка!

— Скільки я вчинив помилок, ви навіть не можете уявити,— сказав Нед,— але ця в їхнє число не входить.

— Та ні, входить,— наполягала Серсі.— Того, хто вступає у гру престолів, чекає перемога або смерть. Середини не буває.

Накинувши каптур, аби сховати набрякле обличчя, вона залишила Неда самого в темряві ночі біля дуба, у тиші богопралісу, попід чорно-синім небом, на яке вже випірнали зірки.

Данерис

Коли хал Дрого поставив перед нею серце, сире й закривавлене, у прохолодному вечірньому повітрі здійнялася пара. Руки в хала були червоні до ліктів. Позаду, біля туші дикого огира, стояли навколішках у піску халові кровні вершники, тримаючи в руках кам’яні ножі. У мерехтливому сяйві смолоскипів, які увінчували крейдяні стіни копальні, кров огира здавалася чорною.

Дані торкнулася м’якого круглого живота. На чолі в неї набрякли краплі поту й цівками потекли по шкірі. Вона відчувала, як спостерігають за нею древні старухи Ваїс-Дотрака — їхні темні очі сяяли на зморшкуватих обличчях, як полірований кремінь. Їй не можна тремтіти, не можна виказувати страх. «Я кров од крові дракона»,— сказала вона собі, обіруч беручи серце огира й підносячи до рота, а тоді впиваючи зуби в туге жилаве м’ясо.

Рот наповнила тепла кров і потекла по підборіддю. Від цього смаку Дані мало не вдавилася, але змусила себе жувати й ковтати. Серце огира зробить її сина дужим, прудким і безстрашним, принаймні так вважають дотраки, та тільки в тому разі, якщо мати зможе з’їсти його цілком. Якщо вона захлинеться кров’ю або відригне м’ясо, це буде поганим знаком: дитина може народитися мертвою, або слабкою, або калікою, або це взагалі буде дівчинка.

Служниці допомогли Дані підготуватися до церемонії. Хоча останні два місяці вона через вагітність мала слабкий шлунок, Дані на обід випивала миску напівзагуслої крові, аби звикнути до смаку, а Іррі примушувала її жувати смужки в’яленої конини, поки в неї не починали боліти щелепи. Перед церемонією Дані голодувала цілу добу в надії, що голод візьме гору й вона не виблює сире м’ясо.

Серце дикого огира — то був суцільний м’яз, і Дані доводилося зубами віддирати від нього шматки й дуже довго пережовувати. У священних кордонах Ваїс-Дотрака, у тіні Матері гір, криця була під забороною, тож доводилося роздирати серце зубами й нігтями. У