Читати книгу - "Забудь-річка"

гранат, черги з автоматів, загиблі на Інститутській — у цій веремії вже не можна було розрізнити окремих людей.

Події на нижньому та верхньому рівнях діаметрально розійшлися. І поки налякані вищі істоти з обох боків підписували між собою мирну угоду, сіре воїнство внизу, усі ці «беркути», «соколи», «барси», «ягуари», «гепарди», «тигри», «альфи» і «омеги» тікало геть, злякавшись людей, що голіруч ішли на автомати. Українці несподівано отримали таку бажану і таку болючу перемогу. Вони ще довго не могли прийти до тями, і частіше плакали, ніж думали.

Ми лише згодом довідалися, що Георгій Олександрович зник. Зник безвісти десь у Маріїнському, а може, дорогою назад, коли учасники «мирного наступу» тікали від спецпризначенців. А може, пізніше — ніхто не міг пригадати кульгавого старигана, і тим більше не слідкував за його долею. Не знаємо, чи перечепився через нього якийсь «беркут», а чи просто зупинився та забив кийком і кутими кевларом чоботами, як це зробили тоді з багатьма.

Георгій Олександрович не потрапив до списків «Небесної сотні», не отримав звання Героя України та не був всенародно оплаканий під пісню «Пливе кача» — така честь дісталася далеко не всім.

Ну а потім була війна.

І був на тій війні сержант Збройних Сил України Степан Шагута.