Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 05"

тому напрямку, втрапимо на його південно-західний мис.

Пальми, либонь, росли десь недалеко, бо їх видно було навіть з невисокої палуби «Дядька Тобі». І справді, хоч як повільно пливла шхуна, скоро з води вирізнився плаский острівець, і пальми кільцем позначили його берег.

— Оце краса, — зауважив помічник. — Рівне кільце… Нібито миль вісім-дев'ять у прогоні… Цікаво, чи є вхід у лагуну? Хтозна, може, ми знайшли невідомий острів?

Вони попливли повз західний берег атолу, то наближаючись, то знов відпливаючи від поораної прибоєм коралової тверді. Канак, що дивився з топ-щогли поза пальмові торочки, гукнув, що бачить лагуну, а посеред неї острівець.

— Я знаю, що ви думаєте, — сказав Гриф своєму помічникові.

Сноу, який досі щось мурмотів і хитав головою, хутко глянув на Грифа, недовірливо й водночас задирливо.

— Ви думаєте, що вхід до лагуни з північного заходу, — сказав Гриф, ніби з книжки вичитуючи. — Він на два кабельтови завширшки. На північному березі ростуть окремо одна від одної три пальми, а на південному — панданові дерева. Атол має форму рівного кола на вісім миль у прогоні. Посередині острівець.

— Так, ви вгадали, — признався Сноу.

— А он і вхід відкривається, якраз там, де йому слід бути.

— І три пальми, — майже пошепки вимовив Сноу, — і панданові дерева. Якщо ми побачимо вітряк, то це й є острів Свізіна Гола. Але це щось неймовірне. Його вже десятий рік надаремне всі шукають.

— Кажуть, що Гол утяв вам колись погану штуку? — запитав Гриф.

Сноу кивнув.

— Це через нього я тепер працюю у вас. Він мене зруйнував ущент. Усе пограбував. Я в Сіднеї купив на торгах «Каскад» на першу пайку з тих грошей, що дісталися мені в спадок.

— Вона, здається, розбилась біля острова Різдва?

— Так, нахромилася вночі на берег. Пасажирів та пошту врятували, а вантаж лишився. Потім я купив невеличку острівну шхуну на решту першої пайки, а щоб устаткувати її, мусив чекати, поки мені надішлють те, що зосталося від спадщини. І що ж робить тоді Свізін Гол — пін був тоді в Гонолулу? Відразу вирушає до острова Різдва. Він не мав ніяких паперів і ніякого права робити те, що зробив. Коли я туди дістався, від «Каскаду» лишилися тільки каркас та машина. А шхуна ж була навантажена шовком. І той шовк анітрохи не зіпсувався. Згодом я докладно про це довідався від його комірника. Гол поклав собі до кишені шістдесят тисяч доларів.

Сноу знизав плечима й понуро втупився в гладеньку поверхню лагуни, де в післяобідньому сонці витанцьовували невеличкі брижі.

— «Каскад» належав мені. Я купив його на прилюдних торгах. Я поставив усе на карту й програв. Коли я повернувся до Сіднея, шхуна пішла на розрахунки з командою і купцями, що їм я заборгував. Я заставив годинника й секстанта, якийсь час працював кочегаром і врешті найнявся на Нові Гебриди за вісім фунтів на місяць. Потім я спробував знову щастя, як самостійний торгівець, збанкрутував, найнявся за помічника на кораблі, що вербував робітників від Таїш й до островів Фіджі, служив доглядачем на німецькій плантації за Апією, а тепер от плаваю на «Дядькові Тобі».

— А ви коли-небудь бачили Свізіна Гола?

Сноу похитав головою.

— Ну, то сьогодні, мабуть, побачите. Онде й вітряк.

Випливши з проходу, вони побачили в самій середині

лагуни зарослий лісом острівець, де поміж дерев виднів великий голландський вітряк.

— На око тут наче нікого нема, — сказав Гриф, — а то б ви мали нагоду поквитатися.

Помічникове обличчя мстиво скривилося, і він стиснув кулаки.

— Через суд із нього нічого не візьмеш. Надто він тепер багатий. Та налушпенити я його можу на всі шістдесят тисяч доларів. Аби тільки застати!

— Я теж цього хотів би, — сказав Гриф, співчутливо всміхаючись. — Його острів вам напевне описував Бау-Оті.

— Еге, як і решті всім. Погано тільки, що Бау-Оті не знав широти й довготи. Казав, що пливли вони кудись далеко за Гільбертові острови, та й годі. Цікаво, що з ним сталося.

— Рік тому я його бачив на Таїті. Він збирався найнятись на судно, що курсує між островами Паумоту. Ну, от ми й підійшли. Кидай лот, Джекі-Джекі. А ви оступіться трохи, містере Сноу, і готуйте якоря. Бау-Оті казав, що його треба кидати за триста ярдів від західного берега, на дев’ятисажневій глибині, бо на південному сході коралові рифи. Скільки наміряв, Джекі?

— Дев’ять сажнів.

— Пускайте якоря, містере Сноу.

«Дядько Тобі» гойднувся на ланцюзі, вітрила попадали, і матроси-канаки кинулися до фок-фалів та шкотів.

IV

Вельбот доплив до невеличкої пристані з коралового каменю, і Девід Гриф з помічником вийшли на берег.

— Ніде ні душі,— сказав Гриф, прямуючи до бунгало досипаною піском стежкою. — Але я добре чую знайомий дух. Тут кипить робота, якщо мій ніс не бреше. Лагуна вся заслана скойками, і м’ясо їхнє десь тут гниє. Чуєте, який сморід?

Житло Свізіна Гола було не таке, як усі бунгало в тропіках. Його збудовано на місіонерський лад. Увійшовши в незамкнені двері, вони побачили оздоби й меблі такого самого місіонерського стилю. Підлога великої вітальні була застелена майстерними самоанськими матами. У кімнаті були канапи, крісла, затишні куточки й більярд. Стіл до шиття, кошик з французьким гаптуванням на тонкому полотні, з якого стирчала застромлена голка, давали знати, що тут живе жінка. Веранда та завіси на вікнах перетворювали сліпуче сонячне світло на легкий променистий холодок. Грифові впали в око перламутрові кнопки.

— Електричне освітлення, їй-бо! А вітряк за двигуна! — скрикнув він, надавлюючи на одну кнопку.

Спалахнули невидимі лампи, й кімнату залило розсіяне золотаве світло. Уздовж стін було багато поличок з книжками. Гриф узявся переглядати спинки. Він сам був досить начитаний, як на морського авантурника, і здивувався, що в господаря цієї хати ширші погляди і тонший смак, ніж у нього. Тут були давні його приятелі, а були й такі, що про них він чув, але зроду їх не читав. Були повні збірки творів Толстого, Тургенева та Горького; були Купер і Марк Твен; Гюго, Золя та Сю; були також Флобер, Мопассан і Поль де Кок. Він зацікавлено заглядав у твори Мечникова, Вайнінгера та Шопенгауера, Елліса, Лідстона, Крафт-Ебінга та Фореля. Гриф саме гортав Вудрофове «Поширення рас», коли Сноу повернувся, обійшовши всю хату.

— Емальована ванна! Окрема кімната на душ! — дивувався він. — Як у короля! Гадаю, що й моїми грошенятами за все це плачено. В хаті напевне хтось є, бо в коморі я знайшов тільки-но відчинені бляшанки з маслом та з молоком, а ще там висить свіже