Читати книгу - "Іван Богун. У 2 тт. Том 2"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Хмельницький лише стомлено махнув рукою:
– А окрім Бога, ти маєш союзників, Богуне?
– Мечі наші в тебе, гетьмане!
– То так. Але замало їх для всіх ворогів наших. Не смій радити мені, полковнику. Сперечатися не смій. Ти присягнув мені на вірність, тож виконуй свою присягу. Завтра ти підпишеш усе, що буде потрібно, і не примушуй мене гнівитись на тебе.
Іван і собі піднявся зі стільця. Поклавши руку на руків'я шаблі, низько вклонився:
– І ти не примушуй мене порушувати клятву мою. Не тобі одному присягав я, Україні присягав. А після цього не можу клястися їй на згубу і йти під руку царя варварського.
Хмельницький кілька хвилин мовчав, задумливо поглядаючи на Богуна. Нарешті зітхнув і щільніше загорнувся в жупан.
– Ти можеш собі пояснити, полковнику, чому досі тримаєш пернач?
– На все воля Божа.
– Божа і гетьманська, Іване.
– Так, ваша ясновельможність.
– А от я собі не можу цього пояснити. Було багато людей, котрі згинули від мого гніву від речей, набагато більш невинних, аніж ті, що ти їх дозволяв собі в моїй присутності. Я страчував за звинуваченням у державній зраді людей, котрі почувалися занадто вільно. Не знаю, може, й ти готуєш комплот[65] проти мене, таких вже немало було. Але чомусь ти подобаєшся мені, Богуне. Можливо, саме тому, що ставиш для себе Україну вище, аніж мене, її гетьмана, навіть себе самого. Що ж, іди. Не буду чинити тобі нічого й цього разу. Обійдемося й без присяги вінницького полковника.
– І Вінницького полку, пане гетьмане.
– Так.
– Окрім нас, протекцію Москви не підтримає Київський патріархат, Брацлавський, Кропив'янський, Полтавський і Уманський полки.
– Мені про це відомо. Решта козаків підтримують моє рішення, а їх більшість. На цьому завжди трималася козацька рада – ухвалюють рішення, котре обирають більшістю вільних голосів, при арматі. Іди полковнику, скоро почнеться призначений мною прийом царських послів. Іди, але знай: ти в черговий раз засмучуєш мене.
– Вибач, батьку, інакше не можу чинити, – щиро мовив Богун.
– Йди.
Іван вклонився гетьману, тихо причинив за собою двері і, наповнюючи тишу великого будинку дзвоном острогів, швидко збіг сходами в широку залу передпокою. Там побачив десяток одягнених у довжезні соболині шуби і високі, мало не у півсажня заввишки, шапки, бороданів, котрі про щось упівголоса розмовляли. Побачивши Богуна, вони замовкли. Серед інших Іван помітив і самого Василя Бутурліна – найвищого і найгладшого серед послів, зі здоровим рум'янцем на пухких щоках і довгою чорною бородою, котра доходила боярину аж до пояса. Вдаючи, що не знає нікого з присутніх, хоча з Бутурліним йому і доводилося зустрічатися на кількох бенкетах у Хмельницького, а одного разу навіть супроводжувати його посольство під час мандрівки крізь володіння Білгородської орди, Богун проминув двері і вийшов на високий ґанок дому Петра Тетері. Переповнений людьми Переяслав зустрів його гамором, криками, рипінням возів та іржанням коней, що лунали з-поза меж полковницької господи.
VI
Переяславська Рада розпочалася ранком восьмого січня 1654 року зібранням у гетьмана усіх полковників, сотників та іншої прибулої полкової старшини, передзвоном усіх церков Переяслава, а також шумом великих натовпів на вулицях і майданах міста. Серед цього гамору стримано і урочисто рокотали військові литаври. Тисячі людей, котрі дотепер тулилися в хатинках, корчмах або й хлівах передмістя, кинулися в місто, додаючись до численних мешканців самого Переяслава і представників козацьких полків, котрі прибули на Раду. Внаслідок цього полкове місто перетворилося на справжній мурашник. Людське море клекотало до обідньої пори, гублячись у пересудах, де можна побачити Хмельницького, подивуватись з небачених убрань московських послів або просто підкріпитися чи випити чарку оковитої. Нарешті Переяславський полк у повному складі вишикувався на головній площі міста неподалік від Успенської церкви, де мала відбутися процедура прийняття присяги московському цареві Олексію Федоровичу. Генеральна старшина Війська Запорізького, а з нею й українське духовенство й найвідоміші представники переяславського міщанства, потяглися в ридванах, верхи на конях або й просто на своїх двох, ближче до Успенської церкви, неподалік якої ще від учора було влаштовано поміст, з якого мав звертатися до людей гетьман. Тепер з килимів, що ними було вкрито поміст, видаляли паморозь, якою ті вкрилися за ніч, а також установлювали хоругву Війська Запорізького і гетьманський штандарт. Міщани, такі як червонолиций пан бурмістр, що стояв у центрі натовпу з радців, цехмістрів і найбільш поважних майстрів переяславських цехів, поглядали похмуро. Не дивлячись на своє чималеньке положення в місті, сьогодні пан бурмістр, очевидно, пригнічений неймовірно великою кількістю високих посадовців козацького війська і самого гетьмана, тримався якомога подалі від дбайливо вкритого десятками перських килимів, а поверх них червоним, немов кров, сукном, ґанку Успенської церкви. На самому ґанку, вочевидь, уже почуваючи себе тут справжніми хазяями, вишикувались довгобороді московські посли – бояри, думні дяки, писарі, стряпчі й усі, хто був необхідним у складі посольства. Не вистачало лише самого Бутурліна, який, з метою надання своїй персоні особливого статусу, не вважав за потрібне з'являтися перед людські очі до приїзду Хмельницького.
Нарешті литаври вдарили гучніше, дзвінко заграли сурми, і на площу, примушуючи сколихнутись людське море, верхи на білому коні в'їхав гетьман Хмельницький, слідом за ним трималися Виговський, генеральний суддя Богданович, генеральний обозний Коробка і генеральні осавули Місько і Яненко.
– Гетьман! – почулося в натовпі.
– Гетьман! – видихнули задні ряди, котрі, щоб краще бачити все, що діялось на майдані, зайняли всі можливі підвищення, включаючи будівлі козацької пушкарні й ковану огорожу будинку Тетері. – Хмельницький!
– Слава Хмельницькому!!! – заволав хтось у натовпі, й за мить тисячі голосів заревіли, вітаючи гетьмана. У відповідь той на мить затримав коня, приклав ліву руку до грудей і здійняв високо вгору свою булаву. Над шеренгами Переяславського полку вгору злетіли сотні шапок.
Бутурлін, який з'явився невідомо звідки якраз у ту мить, коли на майдан в'їхав гетьман, тепер стояв на чолі посольства, розпливаючись у посмішці, і усім своїм виглядом давав зрозуміти: він надзвичайно задоволений таким теплим прийомом, що його вчинили підвладні Хмельницькому. Повним тріумфу поглядом обвів Бутурлін рівні шеренги затягнутих у червоне сукно козаків Переяславського полку і різнобарвний натовп за спинами переяславців. Зауважив хвилювання гетьманського оточення, не пройшов і повз хитруваті очі Виговського, котрі мало не підморгували йому, немов змовнику, (хохол ще вчора приходив і тайкома від гетьмана пропонував свою допомогу, туманно натякав на власну лояльність, на сподівання
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Іван Богун. У 2 тт. Том 2», після закриття браузера.
