Читати книгу - "Людина без властивостей. Том III"

раз) без будь-якої поблажки показати Агаті, що егоїстичні сили, зрештою, лише спричиняють руйнацію і що її, Аґатин, особистий розпач, хай там який глибокий, має поступитися місцем моральному усвідомленню того, що істинний спробний камінь життя — тільки життя спільне.

Та чи трапиться така нагода ще раз, вочевидь і було тим запитанням, на якому так схвильовано зосередилися всі духовні сили Лінднера. «Є багато людей зі шляхетними властивостями, які в них просто ще не злютувались у тверде переконання», — хотів він сказати Агаті. Але як це зробити, якщо він її вже не побачить? І все ж таки думка, що вона могла б до нього навідатися, суперечила всім його уявленням про ніжну й незайману жіночність. «Треба показати це їй одразу і з усією рішучістю!» — сказав собі Лінднер, і позаяк відмовлятися від цього наміру він уже не збирався, то не мав уже він і сумніву, що вона таки прийде. Він уперто вмовляв себе спершу безкорисливо розглянути разом із нею мотиви, які Агата назве на своє виправдання, й аж після того переконати її в тому, що вона помиляється. Своїм непохитним терпінням Лінднер хотів уразити її в саме серце, і, коли він уявив собі й це, його власне серце сповнилося шляхетним почуттям братерської уважности й турботливости, а також утаємничености, яка буває поміж рідними людьми і з приводу якої він завважив, що на ній узагалі мають будувати свої взаємини статі. «Мало хто з чоловіків, — задоволено вигукнув він, — має уявлення про те, яку гостру потребу відчувають шляхетні жіночі створіння у шляхетності чоловіка, котрий просто, без будь-якого статевого бажання сподобатися звертається до людської основи в жінці!» Думки ці, мабуть, окрилили його, бо він і не спам’ятавсь, як опинився на кінцевій трамвайній зупинці, але раптом усвідомив, що стоїть біля вагона, й, перше ніж увійти, скинув і протер спітнілі від внутрішнього жару окуляри. Потому забився в куток, роззирнувся в порожньому вагоні, дістав гроші на квиток, поглянув в обличчя кондукторові й відчув рішучу готовність вирушити додому в чудовому громадському засобі, що його називають міським трамваєм. Солодко позіхнувши, він скинув із себе стому від прогулянки, щоб зібратися на силі для нових обов’язків, і підбив підсумки дивовижних думок-мрій, в які був поринув, словами: «Усе ж таки для людини немає нічого здоровішого, ніж забути про себе!»

40. Доброчинець

Проти непередбачуваних поривань палкого серця є лиш один надійний засіб: якнайсуворіша планомірність — у всьому, до найменших дрібниць; саме їй Лінднер, вчасно себе до неї привчивши, завдячував як свої успіхи в житті, так і віру в те, що з природи він чоловік палкий і недисциплінований. Він уставав рано-вранці, влітку й узимку в той самий час, і мив біля невеличкого залізного умивальника обличчя, шию, руки й сьому частину тіла — щодня, певна річ, іншу, — після чого решту тіла витирав мокрим рушником, внаслідок чого купання у ванні, процедуру марудну й солодку, можна було обмежити одним вечором один раз на два тижні. У цьому полягала мудра перемога над матерією; і хто мав коли-небудь нагоду спостерігати, в яких нужденних умовах доводилося митись і в яких незручних ліжках доводилося спати особистостям, котрі потім увійшли в історію, той навряд чи відкине припущення, що між залізними ліжками й залізними людьми має бути якийсь зв’язок, хоч ми й не хочемо його перебільшувати, бо тоді мусили б спати просто-таки на втиканих цвяхами дошках. Тут, отже, належало обміркувати ще й посередницьку місію, і Лінднер, помившись у відблисках натхненних взірців, навіть витирався в міру, щоб, уміло користуючись рушником, дати тілу трохи порухатись. Адже це — фатальна помилка: основу здоров’я вбачати у тваринній частині людини, тоді як здатність до фізичного опору ґрунтується радше на духовній і моральній шляхетності; й навіть якщо це не завжди стосується окремо взятої людини, то тим справедливіше це загалом, адже сила народу — то наслідок здорового духу, а не навпаки. Тим-то Лінднер, докладаючи старанних, особливих зусиль, виробив власну систему розтирань, яка давала змогу уникати в такому ділі грубого ідолопоклонства, зазвичай властивого чоловікам, зате забезпечувала участь у цій процедурі всієї особистости, поєднуючи рухи його тіла з виконанням прекрасних внутрішніх завдань. Велику огиду викликало в нього дуже небезпечне обожнювання пронозливости, яка, прийшовши з-за кордону, вже й на його батьківщині уявлялася декому ідеалом. У своїх вранішніх вправах Лінднер намагався якомога відмовлятися від неї й, виконуючи їх, вельми обачливо замінював її політично зрілою, державницькою поведінкою в гімнастичному застосуванні всіх членів тіла й поєднував напруження волі зі своєчасною поступливістю, а подолання болю — з розумною людяністю, і коли він, перейшовши до завершальної вправи на мужність, стрибав, наприклад, через перекинутий стілець, то робив це не менш стримано, ніж самовпевнено. Відколи кілька років тому він захопився фізичними вправами, такий розвиток усього багатства людських можливостей обернув для нього ці вправи на справжнє тренування чеснот.

Але стільки ж можна було б мимохідь сказати й про нездоровий дух тлінного самоствердження, який під модним гаслом «особистої гігієни» заволодів загалом здоровою ідеєю спорту. І ще дещо — проти особливої жіночої форми цього нездорового духу: косметичного догляду за тілом. Лінднерові було втішно належати до тих небагатьох, хто потрапляв і тут вдало розподіляти світло й тіні, тож він, завжди ладен знаходити в дусі часу незіпсуте зерно, визнавав і моральний обов’язок мати якомога здоровіший і приємніший вигляд. Сам він щоранку старанно доглядав бороду й чуба, коротко обрізав і тримав у бездоганній чистоті нігті, легенько змащував брильянтином голову й захисним кремом — натруджені за день ноги. А з другого боку, кому б спало на думку заперечувати, що світська жінка протягом дня надто багато уваги приділяє тілу? Та коли вже по-іншому справді не можна, — жінкам Лінднер ішов назустріч залюбки й ніжно, адже серед них могли бути і дружини можновладних чоловіків, — коли вже ванни для тіла й обличчя, креми і примочки, манікюри й педикюри, масажисти й перукарі мають ледве не безперервно змінювати одні одних, то як противагу такій однобокій турботі про тіло він висував сформоване ним в одному публічному виступі поняття турботи про внутрішню красу або, якщо казати коротше, про душу. Нехай умивання, наприклад, нагадує нам про внутрішню чистоту, змащення — про обов’язки перед душею, масаж — про руку долі, яка нас веде, а педикюр — про те, що мати гарний вигляд нам треба