Читати книгу - "Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри"

запалали вогнем сором'язливості. Йому геть не хотілося, щоб Орик аж так його вихваляв, бо в майбутньому це могло тільки ускладнити його й без того непросте становище.

Орик тим часом широко розвів руки, ніби хотів обняти всіх ватажків кланів, і вигукнув:

— Усе, чого ми могли чекати від Вершника дракона, втілює Ерагон! Він є! Він могутній! І він об'єднав наш народ так, як би це не вдалося зробити жодному Вершникові! — Потому Орик склав руки за спиною й стишив свій голос майже до шепоту: — І як же ми віддячили йому за його дружнє ставлення? Кепкували, недоречно жартували, ставилися до нього з відразою… Ми дуже невдячна раса, скажу я вам, і маємо надто коротку пам'ять, бо переймаємося лише тим, що йде нам на користь. Та навіть більше: душі декого з нас є такими гнилими, що вони ладні вдатися до насильства, тільки б утамувати свою ненависть. Може, вони й досі вважають, що прагнуть добра для нашої раси, але коли це справді так, то в їхніх головах не мозок, а запліснявілий сир. Інакше, чому б вони намагалися вбити Ерагона?

Серед ватажків кланів, які уважно слухали Орика, запанувала гробова тиша. Навіть грімстборітхн Фреовін покинув свого дерев'яного ворона й витріщився на Орика, склавши руки в себе на череві та нагадуючи статуетку одного з божеств гномів.

Потому Орик розповів зібранню кланів, як семеро гномів, вбраних у чорне, напали на Ерагона та його охоронців, коли ті блукали тунелями під Тронжхеймом. Уже за мить він повідомив усім про прикрашений аметистами браслет із кінського волосу, що його Ерагон із охоронцями знайшли на одному з тіл.

— Навіть не думай зводити наклеп на мій клан! — вигукнув Вермунд, схопившись на ноги. — Таку дрібничку можна купити на будь-якому ринку нашого королівства!

— Та я ні в чому вас поки що й не звинувачую, — спокійно мовив Орик і схилив голову вбік Вермунда. Невдовзі він продовжив розповідати зібранню, як його підлеглі доповіли йому, що кинджали, з якими нападали вбивці, було виготовлено ковалем Кієфною, і що гном, котрий купив зброю, відвіз її з Далгона до міста, яким керує Аз Свелдн рак Ангуін.

Вермунд загарчав і вдруге зірвався на ноги.

— Але ж ті кинджали, — крикнув він, — могли не дістатися до нашого міста, а навіть якщо й дісталися, то чому винними маємо бути саме ми? Адже в стінах Брег Холда залишається безліч кнурланів інших кланів. Твої факти пустопорожні й геть нічого не значать! Будь обережний зі словами, грімстборітхне Орику, бо ти не маєш підстав висувати звинувачення моєму кланові.

— Я думав так само, як і ти, грімстборітхне Вермунде, — кивнув Орик. — Та минулої ночі мої чарівники пішли за слідами вбивць, а ті вивели їх на дванадцятий рівень Тронжхейма. Саме там ми й захопили трьох кнурланів, які переховувались на покинутому складі. Тоді наші маги вдерлися до свідомості двох із них і спочатку дізнались, що саме вони озброїли вбивць для нападу, — лиховісно зашепотів Орик. — Але це ще не все, бо нам пощастило дізнатися ім'я їхнього володаря, і ним був не хто інший, як ти, грімстборітхне Вермунде! Я називаю тебе вбивцею й клятвопорушником! Я називаю тебе ворогом Дургрімст Інгейтум і зрадником свого роду, адже саме ти і твій клан намагались убити Ерагона!

По цих словах зібрання ватажків обернулось на галасливу юрбу, в якій зберігали спокій лиш Орик і Вермунд. Ерагон тим часом вийняв на півдюйма з піхов меча, аби йому ніщо не завадило якомога швидше до кінця оголити свою зброю, коли б Вермунд або хтось із його гномів надумав напасти. Вермунд і Орик натомість так і продовжували стояти непорушно, прикипівши одне до одного поглядами й, здавалось, геть не звертаючи уваги на галас, який панував довкола.

Ганелу не відразу вдалося відновити спокій, але коли він усе ж таки це зробив, то голос його залунав тремтливо й схвильовано:

— Грімстборітхне Вермунде, ти можеш спростувати ці звинувачення?

Той відповів напрочуд спокійно:

— Я заперечую їх кожною кісточкою свого тіла й вимагаю, щоб нас розсудили спостерігачі за законом.

Почувши таку відповідь, Ганел повернувся до Орика:

— То покажи свої докази, грімстборітхне Орику, аби ми переконались у тому, що Вермунд винен у скоєнні злочину. Якщо мені не зраджує пам'ять, то на нашому засіданні присутні аж п'ять спостерігачів за законом. — Капелан широким жестом показав на п'ятьох сивобородих гномів, що стояли під стіною. — Отже, вони спостерігатимуть за тим, щоб ми не переступали межі закону, ведучи це розслідування. Ви згодні?

— Нехай буде так, сказав Ундин.

— Згода, — кивнула Хадфала, а за нею й решта ватажків, не беручи до уваги Вермунда.

Спочатку Орик виклав на стіл аметистовий браслет. Ватажок кожного клану попрохав свого мага уважно його оглянути, і всі зійшлися на тому, що цей доказ не був надто переконливим.

Потому Орик попрохав свого помічника, аби той приніс дзеркало на бронзовій підставці. Один із чарівників наклав на його блискучу поверхню закляття, і в дзеркалі з'явилося зображення маленької кімнатки, заваленої книжками. За мить до неї забіг захеканий гном і швиденько вклонився всьому зібранню. Він назвався Ріммаром і присягнув прадавньою мовою, що говоритиме тільки правду, а потім розказав, як він та його помічники досліджували кинджали, що ними були озброєні кривдники Ерагона.

Коли ватажки кланів закінчили допитувати Ріммара, Орик наказав привести трьох гномів, яких захопили воїни Дургрімст Інгейтум. Ганел, на правах голови засідання, попрохав їх присягнути прадавньою мовою, що вони говоритимуть правду й тільки правду, але ті відповіли йому брудною лайкою. Робити було нічого, тож чарівники всіх кланів об'єднали свої зусилля й проникли до свідомості в'язнів, знайшовши там саме ті спогади, які цікавили зібрання. Уважно вивчивши їх, усі без винятку маги ствердно закивали головами, мовляв, те, що розповідав Орик, є чистою правдою.

Урешті-решт той покликав дати свідчення Ерагона. Прямуючи до стола під пильними поглядами тринадцятьох ватажків, Вершник неабияк нервувався, тож навіть став вивчати кольорові візерунки на одній із мармурових колон, аби не звертати уваги на свій неспокій. Він повторив клятву правди, яку дав йому один із гномів-чарівників, а потім розповів ватажкам кланів про те, як саме на нього та його охоронців було вчинено напад. Після цього юнакові довелось відповісти на добру сотню запитань, і врешті-решт він дозволив двом чарівникам, яких Ганел обрав навмання, перевірити свої спогади про цей прикрий інцидент. Коли Вершник відкрив бар'єри своєї свідомості, то обидва чарівники виглядали вкрай збентежено, через що йому, навпаки, стало трішки спокійніше. «Це добре, — думав він. —