Читати книгу - "Вітер., Черкащенко Дарія"

Тайлор пішов класти чарівну річ на місце, близнюки підскочили й побігли слідом.  

- А цей що робить? - Мей вказав на камінь із дірочкою.  

- Не знаю, - відповів Тайлор, - він безнадійно зламаний. Лише трохи віє магією. Навіть не заряджається.  

- А ця паличка? - запитав Сай. - Вона дуже неприємно пахне.  

- І справді! - другий хлопчик зморщив ніс.  

Тайлор усміхнувся.  

- До цього моменту я не знав її властивості, тепер, думаю, вона відлякувала перевертнів.

- Здорово! - хором заволали хлопчаки. - Ми допомогли розгадати таємницю. - Вони радісно застрибали на місці.  

- А ця рослина в горщику? - Мей продовжив розпитування.  

- Насіння з її плодів могло дуже швидко виростати, якщо кинути його на землю. Буквально на очах, в одну мить виростало дерево.  

- Ух ти! А тепер?  

- Тепер воно не дає плодів.  

- А як же ти зрозумів, що воно робило? - поцікавилася Еріс.  

- Дірас розповів, це він мені його віддав.  

- А це?.. - знову запитав Мей, але Тайлор його перебив:

- Хлопчики, я б вам із задоволенням про все розповів, але на це справді піде багато часу.  

- Шкода, - засмутився Мей.  

Сай підтримав його важким зітханням.  

- Це дуже цікаво.  

- Вірю. А знаєте, приходьте до мене вечорами, буду розповідати потихеньку.

Моєму здивуванню не було меж. Сьогодні якийсь день чудес і відкриття нового Тайлора. А може це не він взагалі? Замінили кимось? Я посміхнувся своїм думкам, але раптом у грудях спалахнуло полум'я сумніву. А раптом справді не він!  

Я пильно вдивився в хлопця, згадуючи кожну риску його обличчя. Усе було колишнім. Те саме чорне волосся, густі брови, пронизливий погляд карих очей і усмішка на тонких губах. Тільки ось поведінка. Ну не можу я собі уявити такого доброго Тайлора, який розважає дітей, терпить мою присутність, не намагаючись якось принизити чи пожартувати. Учора взагалі посміхався мені й погодував...  

Задовольнившись тим, що запропонував Тайлор, хлопчаки, нарешті, відлипли від нього і різко перемикнулися на мене. Сіли з обох боків і стали розпитувати, як мені спалося, чи набрався я сил і найголовніше, чи покатаю я їх сьогодні?  

- Виспався я добре, спасибі за турботу, але катати, на жаль, сьогодні не буду, - я розвів руками.  

- Чому? - засмутився Мей.  

- Ти не відпочив? - підхопив питання Сай. - Ми спеціально тобі не заважали, поводилися тихенько, поки ти спав.

- А ще Тайлор тебе приспав, коли ми прокинулися і всі стали ходити туди сюди.

- Зрозуміло, - я поморщився, масажуючи скроні.

Після їжі голова боліла менше, але все одно неприємно гуділа. Так було, коли я прийшов до тями на кораблі та в перший день мого перебування в цьому замку, якраз після того, як Тайлор приспав мене за допомогою своїх чар.  

- Голова болить? - без особливого співчуття поцікавився Тайлор.

Я кивнув.  

- Ну вибач, - хлопець розвів руками. - Ти уночі дуже сильно виклався і якби не доспав і не набрався сил, то почувався б ще гірше. А так, тільки голова болить, неминуча побічна дія від несумісності магії.

- Дякую, - прошипів я. Утім, у глибині душі радіючи, що, нарешті, бачу перед собою колишнього Тайлора.  

- Будь ласка, - з ноткою знущання відповів хлопець, потім повернувся до перевертнів. - Так гаразд, раз усі виспалися і поїли, треба думати, що з вами робити далі. У хлопців скоро тренування і за вами нікому буде наглядати.

- А навіщо за нами наглядати? - запитала Еріс. - Ми ж тобі не малюки. Мама нас давно одних залишає. Ти тільки скажи де нам бути.  

- Треба перевірити, чи вже встигли підготувати для вас кімнату чи ні. Якщо так, то підете туди, а ні, то доведеться вас залишити тут... Але... - він покосився на свої "скарби" на полицях.  

- Ми не чіпатимемо! - в один голос пообіцяли хлопчики. - Чесно.  

- Адже ти тоді на нас образишся і не будеш вечорами розповідати історії про чарівні штучки, - окремо додав Мей.  

- Так, ви маєте рацію. Добре. Тоді я зараз викличу прислугу, дізнаюся, як там кімната.

Я мовчки слухав розмову, мріючи якнайшвидше знайти момент, щоб відійти у дуже особистій і важливій справі. Навіть змирився з тим, що мені доведеться йти на тренування. Хоч я і виспався, але тіло продовжувало нити та вимагати відпочинку хоча б до завтрашнього ранку.

Тайлор вийшов у коридор і задзвонив у дзвіночок, що тримав у руках. На його поклик з'явилася молода дівчина, чемно вклонилася і поцікавилася, що від неї вимагається. Тайлор з'ясував, що кімната готова, і відіслав дітей туди, попросивши служницю їх провести й трохи доглянути за ними. Коли вони вийшли, хлопець звернувся до мене:

- А ти почекай трохи, поки всі вийдуть на тренування. Для надійності дивись он у те вікно, - він махнув рукою, вказуючи на вузеньке віконце, що сховалося між стелажами. - Потім, можеш піти у свою кімнату, відпочити ще трохи. Думаю, толку від тебе зараз буде мало.

- Дякую, - щиро відгукнувся я.  

- Нема за що, - відмахнувся Тайлор, поморщившись. - Сподіваюся, ти настільки розумний, як і ці малюки, і нічого з моїх речей чіпати не будеш. І до спальні не сунься.

- Добре.

Я посміхнувся Тайлору, але той уже не дивився на мене, а зосереджено рився в кишені штанів, щось там вишукуючи. Зрештою він дістав звідти мій амулет, який мені подарував Дірас. Я машинально доторкнувся долонею до грудей, звісно, нічого не виявивши під сорочкою.

- Так-так, це твоє. Я зняв його, коли зрозумів, що він мені заважає накласти на тебе заклинання. Одразу забув віддати, а тепер повертаю. Тримай.

Я мовчки прийняв у нього з рук амулет, відчуваючи, як у грудях закипає злість на Тайлора і водночас на себе. Ось так легко мене позбавили захисту, приспали, немов дурне немовля, яке варто лише сповити та заспівати добру пісеньку. А з мого боку що? Жодної реакції, спав собі без задніх ніг, пускаючи слину. Я думав, що за час, який я прожив у замку, набрався досвіду, особливо для того, щоб протистояти ось таким от підлим чарам. І на тобі, будь ласка, мене знову легко приспав Тайлор, як тоді на кораблі.