Читати книгу - "Убивчий білий, Джоан Роулінг"

Чизвелла і яких висновків він дійшов на його основі.

— Думай,— повторював він,— просто думай.

Але Робін була утомлена, тож простіше було вимагати в нього про все розповісти за надлишковою кавою й бутербродами, водночас насолоджуючись цією незвичною інтерлюдією в їхній роботі. Раніше вони зі Страйком проводили стільки часу разом тільки у кризовій ситуації.

Та сонце котилося до обрію, і думки Робін дедалі частіше линули до лощовини — і щоразу щось аж обривалося у шлунку.

Звернувши увагу на її чимдалі більш тривожне мовчання, Страйк удруге запропонував, щоб вона лишилася в машині, поки вони з Барклеєм копатимуть.

— Ні,— коротко відповіла Робін.— Я не для того приїхала, щоб сидіти в машині.

До Вулстоуна доїхали за сорок п’ять хвилин. Небо при заході швидко бліднуло, поки вдруге спускалися в Долину Білого Коня, а коли досягли місця призначення, небокрай кольору пороху пересипали перші тьмяні зірки. Робін повернула «лендровер» на зарослу стежку до Стеда-котеджу, і машина танцювала й підстрибувала на глибоких вибоїнах і переплетених лозах і галузяччі, прямуючи в густу темряву під щільним покривом лісу.

— Заїдь якнайглибше,— попросив Страйк, глянувши час у себе на мобільному.— Барклей повинен припаркуватися за нами. Його ще немає, я сказав йому приїхати на дев’яту.

Робін зупинилася і заглушила двигун, вдивляючись у густий ліс, що лежав між стежкою і Чизвелл-гаузом. Може, їх і не видно, але ж вони на чужій землі. Втім, острах, що їх помітять, і близько не рівнявся до жаху, який вселяла в неї думка про те, що лежить під сплетінням кропиви в темній ямі біля Стеда-котеджу. Тож Робін повернулася до питання, яким намагалася відволіктися весь день.

— Кажу ж тобі — думай! — уже вкотре повторив Страйк.— Подумай про пігулки «лахесіс». Ти ж сама вирішила, що вони щось означають. Подумай про всі дивні речі, які робив Чизвелл: як він перед усіма дражнив Ааміра, казав, що Лахесіс «знала, коли чий жереб випаде», як він сказав тобі про когось, що вони «один за одним спотикаються», як шукав затискач для грошей Фредді, який мав у власній кишені.

— Я думала про всі ці речі, але й досі не бачу, як...

— Гелій і шланг потрапили в будинок у ящику для шампанського. Хтось знав, що Чизвелл не питиме шампанське, бо має алергію. Спитай себе, звідки Флік знала, що Джиммі щось вимагав у Чизвелла. Згадай про її сварку з Лорою, яка там з ними жила...

— Та до чого ж воно все тут?

— Думай! — повторив Страйк, сердячи її.— У пакеті з-під помаранчевого соку у смітнику Чизвелла не знайшли слідів амітриптиліну. Згадай, як Кінвара божеволіла, бажаючи знати, де Чизвелл. Спробуй угадати, що скаже мені маленька Франческа з галереї Драммонда, якщо я таки до неї додзвонюся. Згадай про той дзвінок до громадської приймальні Чизвелла, про те, що «вони обмочуються, вмираючи». Саме по собі воно нічого, це правда, але стає достобіса значущим, якщо як слід замислитися...

— Ти мене накручуєш,— недовірливо сказала Робін.— І твоя ідея поєднує всі ці факти? Пояснює їх?

— Так,— самовдоволено відповів Страйк,— а ще пояснює, звідки Вінн і Аамір знали про фотографії в міністерстві закордонних справ, де, вочевидь, фігурують шибениці Джека О’Кента в дії, якщо Аамір там не працював уже кілька місяців, а Вінн, наскільки нам відомо, зроду навіть не заходив...

Задзвонив його мобільний. Страйк глянув на екран.

— Іззі дзвонить. Поговорю ззовні, хочу покурити.

Він вийшов з машини. Робін устигла почути, як Страйк вітається, а тоді він зачинив по собі дверцята. Вона сиділа і чекала на нього, а в голові аж гуло. Або Страйка дійсно спіткало осяяння, або він уже запрацювався, і Робін схилялася до другого варіанта, бо факти, які він щойно перелічив, ніяк не складалися докупи.

За п’ять хвилин Страйк повернувся на пасажирське сидіння.

— Наша клієнтка незадоволена,— повідомив він, знову ляснувши дверцятами.— Тіґан мала нам розповісти, як Кінвара вночі вийшла вбивати Чизвелла, замість підтвердити її алібі та ще пащекувати, що Чизвелл торгував шибеницями.

— Іззі це визнала?

— А що, вона мала вибір? Але вона не рада. Дуже наполегливо мені повторювала, що тоді експорт шибениць був законною справою. Я пояснив їй, що її батько не віддав Джиммі й Біллі їхніх законних грошей, і ти таки була права. Коли Джек О’Кент помер, після нього лишилися дві готові шибениці, і їх продали, а синам не сказали. Іззі ще менше зраділа, коли довелося в цьому зізнаватися.

— Думаєш, вона боїться, що вони вимагатимуть частку нерухомого майна Чизвелла?

— Не думаю, що таке піде на користь репутації Джиммі в тих колах, де він обертається,— прийняти гроші, зароблені на повішенні людей у Третьому світі,— відповів Страйк,— але тут не вгадаєш.

По дорозі за ними промчала машина, і Страйк з надією витягнув шию.

— Подумав, то Барклей...— він глянув на годинник.— Мабуть, проґавив поворот.

— Корморане,— сказала Робін, яку настрій Іззі чи місцеперебування Барклея цікавили значно менше, ніж теорія, якою Страйк відмовлявся ділитися,— ти справді маєш ідею, яка пояснює все, що ти мені щойно виклав?

— Так,— пошкрябав підборіддя Страйк,— маю. Біда в тому, що так стає зрозуміліше, хто це зробив, але я досі гадки не маю чому... хіба тільки це було вбивство зі сліпої ненависті — але воно не схоже на кривавий злочин у нападі гніву, правда? Це не молотком по голові. Це ретельно спланована страта.

— А як же «спершу можливість, тоді мотив»?

— Я зосередився саме на можливостях. Так і дійшов до цього.

— Ти навіть не скажеш мені, чоловіка підозрюєш чи жінку?

— Добрий наставник ніколи б не відмовив тобі в радості самій до цього дійти. Є ще печиво?

— Ні.

— Тоді пощастило, що я досі маю оце,— заявив Страйк, видобув з кишені «Твікс», розгорнув і дав половину Робін. Та взяла батончик неохоче, що Страйка розсмішило.

Обидва мовчали, поки їли. Тоді Страйк сказав — значно тверезішим тоном, ніж доти:

— Сьогоднішній вечір важливий. Якщо на дні лощовини нічого не закопали в рожевій ковдрі, то всю історію з Біллі скінчено: задушення йому примарилося, ми його заспокоїмо, а я спробую довести свою теорію щодо смерті Чизвелла, ні на що не відволікаючись, не переймаючись, що тут десь ще фігурує мертва дівчинка і її вбивця.

— Або хлопчик,— нагадала Робін.— Ти казав, що Біллі не впевнений щодо статі.

Вона це сказала,