Читати книгу - "Тіні Лендорну, Радомир Український"

— Ми тебе виведемо, — сказав він, його голос наповнений рішучістю.

У цей момент із лісу з'явився король Греор, супроводжуваний кількома воїнами. Його обличчя було наповнене гнівом і злістю, але в очах читався страх. Він підняв руку, вимагаючи уваги.

— Зупиніться! — крикнув король, його голос лунав різко й владно. — Відпустіть дівчину, і я дозволю вам піти!

Райнар, який щойно добив одного з лицарів, витер кров із меча й обернувся до короля.

— Твій шанс втрачений, Греоре, — відповів він холодно. — Ти більше не диктуєш умов.

Король глянув на нього, його рука потягнулася до руків’я меча, але раптом земля затремтіла — це була чергова хвиля темряви, що вирвалася від зіткнення Еріона і Каела. Греор і його воїни зупинилися, а Салем, Райнар і Елрік використали цей момент, щоб відвести Аліну на безпечну відстань, залишаючи короля позаду.

Ситуація змінилася за мить. Аліна, втомлена й виснажена, обережно трималася за Райнара, який допомагав їй іти. Її рука випадково торкнулася його Амулета Сутінок, що висів на шиї. І те, що сталося потім, було настільки несподіваним, що всі замовкли.

Амулет раптом засвітився холодним синім світлом, а потім почав змінюватися. Світло стало згасати, і з нього почали вириватися темні пасма, схожі на дим. Вони немов ожили й потягнулися до руки Аліни. Перший контакт був миттєвим, як удар блискавки. Аліна закричала, спробувавши вирвати руку, але тіні обвили її зап’ястя і стали підніматися вище, оплітаючи руку, мов живий змій.

Райнар різко схопився за груди й також закричав. Його обличчя перекривило від невимовного болю, а ноги підкосилися. Амулет на його шиї продовжував змінюватися — темрява, що витікала з нього, тепер виглядала, ніби поглинає його енергію, висмоктуючи її разом із життям.

Салем кинувся до них, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

— Що це?! Райнар! Тримайся! — закричав він, але Райнар не чув його. Чоловік опустився на коліна, тіні навколо нього кружляли, перетворюючись на подобу густого кокона.

Аліна, здавалося, боролася, але не з тінями, а з чимось усередині себе. Її очі були широко відкриті, але погляд став порожнім, ніби вона бачила щось, що ніхто інший не міг побачити. Нарешті тіні, які обплутували її руку, зупинилися, і здавалося, що амулет остаточно злився з нею. Райнар, утративши останні сили, впав на землю без руху.

— Райнар! Аліно! — Салем кинувся до них, але не встиг доторкнутися, як обидва впали без свідомості. Тіні, які щойно вирували навколо них, поступово розсіялися, залишивши після себе мертвотну тишу.

Елрік, який стояв поруч, виглядав шокованим. Він тримав у руках один зі своїх пергаментів, але не знав, чи зможе щось зробити. Його голос був тремтячим:

— Що це було? Що з ними?

Салем обережно нахилився, перевіряючи пульс у обох. Вони були живі, але їхні обличчя були бліді, а тіла здавалися безсилими.

— Не знаю, — сказав він нарешті, витираючи піт із чола. — Але це… це щось із темрявою. Її вплив… Ми не встигли.

У цей момент їхні зусилля відволікли важкі кроки позаду. З лісу вирвався загін короля Греора, озброєні лицарі з піднятими мечами оточили їх. Попереду виступив сам король, його обличчя світилося тріумфом.

— Тепер куди вам бігти? — холодно промовив він, зупиняючись у кількох метрах від них. — Ви думали, що зможете мене обдурити?

Салем і Елрік піднялися, розуміючи, що вони не можуть просто віддати Райнара й Аліну в руки короля. Салем вихопив свої кинджали, його погляд горів рішучістю.

— Ми ще тут, Греоре, — сказав він, його голос був низьким і загрозливим. — Ти муситимеш переступити через нас.

— Дуже хоробро, — зловісно усміхнувся король, даючи знак своїм людям. — Але дурість не врятує вас.

Лицарі рушили вперед, і Салем кинувся до них, рухаючись із грацією й швидкістю, але ворогів було занадто багато. Він вразив одного лицаря кинджалом у шию, ухилився від іншого, але третій воїн збив його з ніг потужним ударом щитом.

Елрік, хоч і не був воїном, кинувся на допомогу. Він розгорнув один зі своїх пергаментів, і слабке сяйво магії вибухнуло навколо нього, збиваючи кількох ворогів із ніг. Але один із лицарів встиг підкрастися збоку і завдав удару. Лезо пройшло крізь плече Елріка, змусивши його впасти на землю.

Салем спробував піднятися, але відчув холод металу на своїй шиї. Один із лицарів тримав меч, готовий будь-якої миті закінчити справу.

— Здайтеся, і ви хоча б залишитеся живими, — пролунало з уст короля. Його голос був холодним і безжальним.

Салем і Елрік не могли нічого зробити. Вони повільно поклали зброю, і Салем, важко дихаючи, глянув на Аліну й Райнара. Вони були без свідомості, а король, здається, вже святкував свою неочікувану перемогу.

Тим часом поле бою перетворилося на хаотичний лабіринт тіней, диму й крові. Тіла лицарів були розкидані всюди — одні загинули від точних ударів Еріона, інші стали жертвами неконтрольованої люті Каела. Кожен рух, кожен удар Еріона вимагав неймовірної концентрації, адже темрява, хоч і підкорялася йому, потребувала постійного контролю, неначе дикун, який завжди готовий вирватися на свободу. У Каела ж не було такого стримування — його темрява вирувала безконтрольно, перетворюючи кожен його рух на вибух сили. Він не намагався бути точним, його атаки були хаотичними, але їхня міць змушувала Еріона весь час відступати, вичікуючи слушної миті для удару.