Читати книгу - "На лезі клинка"

183
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 151 152 153 ... 159
Перейти на сторінку:
історій. Лише кривава пляма на якійсь бруківці. Він побіг. Ноги загупали по каменю. І тільки вітер засвистів, смикаючи за вже без того порваний одяг. Плаский дах швидко наближався. Лоґен приземлився зі страшним гуркотом, перекотився так, як Ферро, і випростався поряд із нею. Він був досі живий.

— Ха! — вигукнув Лоґен. — Як тобі таке?

Щось зарипіло, тоді хруснуло, а тоді дах під ногами Лоґена провалився. Падаючи, він розпачливо вхопився за Ферро, і вона, безпорадна, пірнула за ним. Якусь нудотну мить він падав, волаючи і хапаючись за порожнечу. Удар у спину.

Лоґен закашлявся від задушливого пилу, струснув головою, болісно заворушився. Він знаходився у кімнаті, яка після яскравого світла надворі видалася темною, як чорнило. У світляному стовбі з нерівної дірки в дахові крутився пил. Під ним було щось м’яке. Ліжко. Воно наполовину завалилось і перехнябилось, а ковдри всіяли шматки відбитої штукатурки. На його ногах щось лежало. Ферро. Він пирхнув булькотливим сміхом. Нарешті в ліжку з жінкою. На жаль, не так сталось, як сподівалось.

— Йобаний білий дебіл! — гаркнула вона, злізаючи з нього і рушаючи до дверей.

З її спини посипалися шматочки дерева і штукатурки. Вона загримкотіла дверною ручкою.

— Замкнено! Ми замк… — Лоґен пронісся повз неї, зірвавши двері з петель, і розпластався в коридорі.

Ферро перескочила через нього.

— Давай, біляче, давай!

Від дверей відколовся зручний з вигляду шматок дерева, з кінця якого стирчало кілька цвяхів. Лоґен з його допомогою зіп’явся на ноги, прокульгав кілька кроків коридором і зупинився перед роздоріжжям. В обидві сторони тягнувся темний прохід. З маленьких вікон на темний килимок падали різкі озерця світла. В який бік пішла Ферро, неможливо вгадати. Він повернув направо, до сходового маршу.

У кінці тьмяного коридору до нього обережно наближалася постать. Довга і худа, наче павуча тінь, вона навшпиньки ступала мороком. Промінь світла вихопив із темряви яскраво-руде волосся.

— Знову ти, — сказав Лоґен, зважуючи у руці уламок дерева.

— Еге. Я.

Щось дзенькнуло, і в пітьмі зблиснув метал. Лоґен відчув, як шматок дошки вирвався з його пальців, а за мить побачив, як той полетів за спину жінки й загримкотів десь углибині коридору. Знову без зброї, але хвилюватись було ніколи. У руках жінки з’явилось щось на кшталт ножа, і вона метнула ним у Лоґена. Він відстрибнув вбік, зброя просвистіла повз його вухо, але нараз жінка смикнула іншою рукою і щось різонуло Лоґена по обличчю, прямо під оком. Він позадкував до стіни, намагаючись зрозуміти, з якою магією йому доведеться мати справу.

Річ у її руках скидалася на металевий хрест — три вигнуті леза, одне з гачком на кінці. Від кільця на руків’ї тягнувся ланцюжок і зникав у рукаві жінки.

Ця штука полетіла вперед, майнула за дюйм від лиця Лоґена, оскільки він встиг ухилитися, вибила сніп іскор, різонувши по стіні, і плавно повернулась назад у долоню жінки. Вона опустила зброю, і та легенько колихалася на ланцюгу, брязкаючи по підлозі, підстрибуючи і розкручуючись, поки жінка підступала до нього. Вона смикнула зап’ястям і лезо знову метнулося до Лоґена. Він спробував ухилитися, але лезо різонуло його по грудях, забризкавши кров’ю стіну.

Він кинувся було на неї, проте його розпростерті руки зімкнулися навколо порожнечі. Щось брязнуло, і він відчув, як з-під його ніг утікає підлога, а щиколотка болісно викрутилась, коли жінка прошмигнула під його руками і піймала його ланцюжком. Він розпластався ниць, а тоді почав підніматись. Ланцюжок прослизнув під шию. Лоґен якраз встиг підставити руку, перш ніж він міцно зімкнувся. Жінка осідлала його: він відчував, як її коліно втискалося йому у спину, чув її шипляче дихання крізь маску. Вона натягувала ланцюжок все тугіше і тугіше, аж поки той не врізався йому в руку.

Лоґен кректав, спинаючись на коліна, непевно зводячись на ноги. Жінка досі висіла у нього на спині, тиснучи його своєю вагою, тягнучи за ланцюжок із усіх своїх сил. Лоґен замахав вільною рукою, але не міг дістати її, не міг скинути — вона присмокталася до нього, наче п’явка. Він уже ледве дихав. Ступив кілька кроків вперед, а тоді впав на спину.

— Ух! — вирвалось у жінки, коли він припечатав її до підлоги своєю вагою.

Ланцюг ослаб достатньо, щоб Лоґен зміг його відтягнути і скинути через голову. Свобода. Він перевернувся, схопив жінку за шию лівою рукою і почав душити. Вона била його колінами, кулаками, але на неї тиснула його вага, тому й удари були слабкими. Вони гарчали, сапали і кректали, як тварини, а їхні обличчя розділяло всього кілька дюймів. Кілька краплин крові зірвалося з порізу на його щоці і ляпнуло їй на маску. Вона підняла руку і почала вимацувати його обличчя, відпихаючи голову назад. Її палець потрапив йому у ніздрю.

— А-а! — закричав він.

Голову розітнув біль. Він відпустив її і зіп’явся на ноги, тримаючись однією рукою за обличчя. Вона відсахнулась, кашляючи, а тоді вдарила його по ребрах. Лоґен зігнувся навпіл, але ланцюг був досі у його руках і він рвонув за нього з усіх сил. Її рука смикнулась, і жінка із зойком полетіла прямо на нього — удар коліном в ребра перехопив їй подих. Лоґен схопив жінку за комір, підняв її з підлоги і жбурнув униз сходами.

Вона котилася, перекидалась і підстрибувала аж до низу, поки не розтягнулася пластом біля підніжжя. Лоґен хотів спуститись услід і завершити роботу, але часу було обмаль. За нею прийдуть інші. Він розвернувся і пошкандибав в інший бік, проклинаючи свою вивернуту ногу.

Звідусіль чулися якісь звуки, відлунюючи хтозна-звідки коридором. Далекий брязкіт і стукіт, крики і вереск. Він вдивлявся у морок і йшов, кульгаючи, обливаючись потом, спираючись однією рукою на стіну, щоб не впасти. Виглянув з-за рогу, щоб розгледіти, чи нема там нікого, і нараз відчув щось холодне біля шиї. Ніж.

— Ще живий? — прошепотів голос йому на вухо. — Тебе нелегко вбити, га, біляче?

Ферро. Він повільно відвів її руку.

— Де ти взяла ніж?

Лоґен і сам би не відмовився від зброї.

— Він мені дав. — У затінку під стіною лежала розпластана фігура. Килимок під нею просяк темною кров’ю. — Сюди.

Тримаючись затінку, Ферро почала крастися вглиб коридору. Він досі чув звуки — знизу, збоку, зусібіч. Вони прокралися вниз сходами до тьмяного передпокою, обшитого темним деревом. Ферро пірнала з тіні в тінь, швидко просуваючись вперед. Лоґен тільки те й міг, що кульгати за нею, тягнучи ногу, намагаючись не зойкати від болю щоразу, коли доводилось на неї спиратись.

— Он!

1 ... 151 152 153 ... 159
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «На лезі клинка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "На лезі клинка"