Читати книжки он-лайн » Сучасна проза 📚📝🏙️ » Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско

Читати книгу - "Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско"

204
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 153 154 155 ... 190
Перейти на сторінку:
class="p1">Пан де Т*** переговорив із двома-трьома охоронцями, які навперейми прагнули зробити йому послугу. Він просив показати нам коридор, куди виходить камера Манон, і служитель повів нас туди, несучи в руках страхітливої величини ключ од її дверей. Я запитав у сторожа, якому було доручено догляд за Манон, як проводить вона час у притулку. Він почав говорити про її ангельську лагідність: про те, що жодного разу не чув од неї жодного різкого слова; що перші півтора місяці свого ув’язнення вона не переставала плакати; але через деякий час, здавалося, стала з великим терпінням переносити своє нещастя і тепер з ранку до вечора займається шитвом за винятком декількох годин на день, які вона присвячує читанню. Я поставив іще питання, чи охайно її утримують. Він запевнив мене, що все необхідне їй надано.

Ми підійшли до дверей її камери. Серце моє билося щосили. Я сказав панові де Т***: «Увійдіть сам і попередьте її про мої відвідини, бо я боюся, що вона буде занадто приголомшена, якщо побачить мене несподівано». Двері відчинилась. Я залишався в коридорі. Проте я чув їх розмову. Він сказав, що приніс їй втішливу звістку; що він належить до моїх друзів і турбується про нас. Із жвавим нетерпінням вона запитала його, чи не приніс він звісток про мене. Він пообіцяв, що я, такий ніжний і відданий, як тільки вона може побажати, скоро буду біля її ніг. «Коли ж?» – запитала вона. «Сьогодні, – відповів він, – щаслива мить не забариться; він з’явиться в цю ж хвилину, якщо ви побажаєте». Вона зрозуміла, що я за дверима. Я ввійшов, і вона рвонулася мені назустріч. Ми кинулись одне одному в обійми у пристрасному пориві, чарівність якого знають коханці, що відчували тримісячну розлуку. Наші зітхання, наші уривчасті вигуки, тисячі любовних імен, ніжно повторюваних тією й іншою стороною протягом чверті години, розчулили пана де Т***. «Заздрю вам, – звернувся він до мене, запрошуючи нас сісти, – немає такої славної долі, над якою я б не віддав перевагу такій гарній і пристрасній коханій». – «Ось чому і я знехтував би всі царства світу, – відповів я, – за одне щастя бути коханим нею».

Уся решта такої бажаної нашої бесіди була оповита безмежною ніжністю. Бідолашна Манон розповіла мені свої пригоди, я повідав їй про свої. Ми гірко плакали, розмовляючи про її тяжке становище і про темницю, з якої я щойно вийшов. Пан де Т*** утішав нас новими гарячими обіцянками зробити все, щоб покласти край нашим бідам. Він порадив нам не затягувати занадто довго цього першого побачення, щоб полегшити йому можливість влаштувати подальші наші зустрічі. Чималих зусиль коштувало йому переконати нас у цьому. Манон ніяк не могла наважитися відпустити мене. Знов і знов садовила вона мене, утримувала мене за плечі, за руки. «Лихо мені! в якому місці залишаєте ви мене? – говорила вона. – Хто поручиться мені, що я знову побачу вас?» Пан де Т*** дав їй обіцянку часто відвідувати її разом зі мною. «Що ж стосується цього місця, – додав він люб’язно, – віднині воно вже не мусить іменуватися притулком; це – Версаль, відтоді як в нім ув’язнено особу, що достойна запанувати в усіх серцях».

Виходячи, я вручив сторожу, що прислуговував їй, деяку мзду для заохочення його турбот про неї. Хлопчина цей мав душу менш низьку й менш черству, ніж йому подібні. Він був свідком нашого побачення. Ніжне видовище зворушило його. Золотий, отриманий ним од мене, остаточно привернув його до мене. Спускаючись по сходах, він поманив мене убік і сказав: «Добродію, якщо ви зволите взяти мене на службу або належним чином винагородите за втрату тутешнього місця, гадаю, що я легко міг би звільнити мадемуазель Манон».

Я насторожився при цій пропозиції й, хоча був позбавлений усього свого статку, наобіцяв йому цілий міх. Я розраховував, що мені завжди вдасться віддячити людині такого рівня. «Будь певен, мій друже, – сказав я йому, – що немає нічого, чого б я не зробив для тебе, і що твій добробут такий же забезпечений, наскільки й мій». Я побажав дізнатися, в чому полягає його план. «Він дуже простий, – відповів він. – Я відімкну ввечері двері її камери і проведу її до самих воріт, де ви мусите вже стояти напоготові». Я запитав, чи немає небезпеки, що її впізнає який-небудь зустрічний у коридорах або надворі. Він погодився, що деяка небезпека є; але, за його словами, без ризику тут не обійдешся.

Хоча я прийшов в захват од його рішучості, але вважав за потрібне гукнути пана де Т***, щоб повідомити йому цей проект і єдину обставину, що робила його сумнівним. Він знайшов для нього більше перешкод, ніж я. Щоправда, він погодився, що Манон могла б утекти в такий спосіб. «Але якщо її впізнають, – вів далі він, – і якщо її буде затримано, то, певно, вже назавжди. З іншого боку, вам довелося б, не втрачаючи ні хвилини, покинути Париж, бо вам ніколи не сховатися від пошуків, які будуть подвоєні як через вас, так і через неї. Одній людині легко вислизнути; але майже неможливо не бути виявленим, живучи разом із красивою жінкою.

Хоч яким ґрунтовним здавалося його міркування, воно не могло в мені пересилити солодкої надії на близьке звільнення Манон. Я висловив це панові де Т***, прохаючи його пробачити моїй любові трохи необережності й безрозсудності. Я додав, що наміром моїм було дійсно покинути Париж, аби оселитись, як і раніше, в одному з навколишніх сіл. Отже, ми змовились із служителем не відкладати нашої справи далі наступного дня; а щоб вірніше досягти успіху та полегшити наш вихід назовні, вирішили захопити чоловічий одяг. Було не так просто принести його з собою, але в мене вистачило винахідливості. Я тільки попросив пана де Т*** одягнутися в два легкі камзоли, а турботи про все інше взяв на себе.

Наступного ранку ми повернулися в притулок. Я мав при собі для Манон білизну, панчохи й інше, а поверх півкаптана надів сюртук, досить широкий, щоб приховати вміст моїх кишень. Ми пробули в її камері не більше хвилини. Пан де Т*** залишив їй один зі своїх камзолів; я дав їй свій півкафтан, мені самому було досить сюртука. Усе виявилося в наявності в її костюмі за винятком панталонів, які я, на лихо, забув.

Помилка наша відносно такого необхідного предмета, звичайно тільки розсмішила б нас, якби скрутне становище, в якому ми опинилися, було менш серйозним. Я був у відчаї, що така

1 ... 153 154 155 ... 190
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско» жанру - Сучасна проза 📚📝🏙️:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско"