Читати книгу - "Джек Лондон. Твори у 12 томах. Том 05"

«На Гувуту п’ють навіть у проміжках між двома чарками».

Дікон на хвилину стерявся й почервонів спересердя.

— Ну, він одповів вам, — лагідно засміявся Макмертрі.— Я й сам можу закластися на кілька соверенів.

— Бридж! Хто гратиме? — нетерпляче гукнув Еді Літл. — Іди, Пітере!

— Ви собі грайте, — сказав Дікон. — А ми з ним гратимемо в пікет.

— Я б волів бридж, — лагідно заперечив Пітер Джі.

— Хіба ви не граєте в пікет?

Скупник перлів кивнув головою.

— То починаймо. Може, я вам покажу, що тямлю в пікеті більше, ніж у якорях.

— Стривайте… — почав Макмертрі.

— Грайте собі в бридж, — упав йому в слово Дікон. — А ми гратимемо в пікет.

Пітер Джі неохоче сів до гри, бо знав, що з того добра не буде.

— Тільки один робер, — сказав він, беручись роздавати карти.

— На скільки? — запитав Дікон.

Пітер Джі знизав плечима:

— Та як хочете.

— Сто на кін, п’ять фунтів партія?

Пітер Джі згодився.

— І, звичайно, ставка подвоїться, коли буде недобір очок.

— Гаразд, — сказав Пітер Джі.

За другим столом четверо грали в бридж. Капітан Степлер, що не любив карт, стежив за грою і підливав віскі у високі чарки, які стояли праворуч біля кожного гравця. Макмертрі з ледве прихованою тривогою намагався стежити за тим, що діялося коло пікетного столу. Його земляків, англійців, так само прикро вразила австралійцева поведінка, і всі боялися, що він викине якого-небудь коника. Кожен бачив, що Дікон наструнчується проти метиса й от-от вибухне.

— Хоч би Пітер програв, — тихо мовив Макмертрі.

— Не програє, хіба що дуже не пощастить. Він великий мастак у пікеті. Я знаю з досвіду.

Пітерові очевидно щастило, бо Дікон увесь час присікувався до нього й частенько підливав собі в чарку. Він програв першу партію, і з його слів знати було, що програє й другу, коли двері раптом відчинилися, й увійшов Девід Гриф. '

— На Гувуту п’ють навіть у проміжках між двома чарками, — звернувся він до товариства, потім стиснув руку агентові.— Привіт, Маку! Слухай-но, мій шкіпер сидить у вельботі. На ньому шовкова сорочка, краватка, тенісні капці, все як слід, але він просить вас позичити йому штани. Мої не налазять, а ваші будуть якраз. Здоров, Еді! Як твоя нгарі-нгарі[49]? Ти, Джеку, не лежиш? Диво дивне! Нікого не трясе пропасниця, і нема жодного п’яного. — Він зітхнув, — Мабуть, ще рано. Здоров, Пітере! Захопив тебе той страшний шквал за годину по тому, як ми бачилися? Нам довелося спустити другого якоря.

Поки Грифа знайомили з Діконом, Макмертрі відіслав служником штани, і капітан Доновен з’явився в такому вигляді, який і повинна мати біла людина, принаймні на Гобою.

Дікон програв другу партію, ознаймивши це новою лайкою. Пітер Джі мовчки запалював цигарку.

— Що? Ви кидаєте грати тому, що виграли? — скинувся Дікон.

Гриф запитливо підвів брови й обернувся до Макмертрі. Той гидливо нахмурився.

— Робер скінчено, — відповів Пітер Джі.

— Робер складається з трьох партій. Моя черга роздавати. Граймо!

Пітер Джі згодився, і вони почали третю партію.

— Шмаркач! Його слід би налупцювати, — тихо сказав Грифові Макмертрі.— Слухайте, хлопці, кінчаймо. Я назиратиму за ним. Якщо він переступить межу, то я його викину геть з хати з усіма його рекомендаціями.

— Хто він такий? — запитав Гриф.

— Нам його підкинув останній пароплав. Компанія веліла гарно його привітати. Він збирається вкласти гроші в плантацію. Має в компанії кредит на десять тисяч фунтів. І схибнувся на ідеї білої Австралії. Гадає, що коли в нього біла шкіра, а батько головний прокурор британської співдружності, то може поводитися по-свинському. Тож він і чіпляється до Пітера. Ви знаєте, Пітер така людина, що ніколи нікого не займе. Хай їй пек, тій компанії. Я не наймався панькатися з її грошовитими шмаркачами. Налийте собі, Грифе. Цей чоловік мерзотник, капосний мерзотник.

— Може, він просто молодий, — зауважив Гриф.

— Він не може притримати язика, як уп’ється, це ясно. — Агент глянув на Дікона люто й гидливо. — Якщо він підніме руку на Пітера, їй-бо, я сам його, сучого сина, відлупцюю.

Скупник перлів витяг з дошки кілочки, що ними підраховують очка, і відкинувся назад. Він виграв третю партію і, глянувши на Еді Літла, сказав:

— Тепер я можу грати в бридж.

— Я б не тікав, — буркнув Дікон.

— Та мені справді набридла ця гра, — як звикле, спокійно запевнив його Пітер Джі.

— Граймо далі, не кидайте, — насідав на нього Дікон. — Ще разочок. Не можна ж так грабувати мене. Я програв п’ятнадцять фунтів. Або я програю вдвічі більше, або поквитаємось.

Макмертрі вже хотів утрутися, але Гриф спинив його поглядом.

— Якщо це напевне востаннє, то нехай, — сказав Пітер Джі, збираючи карти. — Мабуть, мені роздавати. Отже, як я зрозумів, у цій останній партії ставка п’ятнадцять фунтів. Або ви мені будете винні тридцять фунтів, або ми квити.

— Так, так, чоловіче. Або ніхто нікому не винний, або я вам плачу тридцять.

— Кров’ю пахне, ге? — зауважив Гриф, підсовуючи собі стільця.

Усі решта стояли або сиділи круг столу, а Діконові знов не щастило. Було очевидно, що він добре вміє грати. Просто карта йому не йшла. Так само очевидно було, що він не має сили байдуже поставитися до свого безталання. Він був роздратований, бридко лаявся і все присікувався до незворушного метиса. Нарешті Пітер Джі заходився рахувати. Дікон не набрав що й п’ятдесяти очок. Він люто глянув на свого партнера.

— Наче недобір, — сказав Гриф.

— Отже, подвійний програш, — зауважив Пітер Джі.

— Сам знаю, — визвірився Дікон, — Я вчився арифметики. Я вам винний сорок п’ять фунтів. Ось, беріть.

Він так кинув на стіл ті дев’ять п'ятифунтових банкнот, що вже саме це було образою. Пітер Джі став навіть ще спокійніший і не виказував ніякого гніву.

— Дурням щастить, але грати ви не вмієте, ось що я вам скажу, — не вгавав Дікон. — Я б міг показати вам, як грають у карти.

Метис усміхнувся, ховаючи гроші, і кивнув головою.

— Є собі така гра, що зветься казино, — не знаю, чи ви чули про неї, дитяча гра.

— Я бачив, як у неї грають, — лагідно промовив метис.

— Що таке? — гаркнув Дікон»— Може, ви хочете сказати, що вмієте в неї грати?

— Та ні, що ви. Боюся, що вона для мене заважка.

— Нічогенька гра, оте казино, — привітно втрутився Гриф. — Я в ній дуже кохаюся.

Дікон не звернув на нього уваги.

— Зіграймо по десять фунтів партія, до тридцяти одного очка, — сказав він Пітерові Джі.— І я вам покажу, як мало ви розумієтесь на картах. Нумо! Де повна колода?

— Ні,