Читати книгу - "Чайна М'євіль. Вокзал на вулиці Відчаю"

глитай-нетлі просто будуть і далі проріджувати громаду. Сильнішати.

Тож нам, — продовжила вона, — треба визначитися зі стратегію, як контролювати місто. Наприклад, запровадити комендантську годину. Ми знаємо, що нетлі можуть потрапити в будинки, але, безсумнівно, більшість жертв вони знаходять на вулицях.

Далі нам треба призупинити спекуляції у пресі на тему того, що ж відбувається. Барбл не єдина працювала над тим проектом. Слід викорінити будь-які зачатки бунту, отже, треба затримати усіх інших науковців, які займалися цією роботою.

Враховуючи, що половина вартових зайняті проблемою глитай-нетель, ми не можемо попускати, аби сталося щось таке, як той страйк докерів. Це може швидко розхитати порядок. Наш обов’язок перед містом — покінчити з будь-якими абсурдними вимогами. По суті, мере, ця криза — найбільша з часів Піратських воєн. Думаю, час визнати, що це надзвичайна ситуація. Нам потрібна надзвичайна влада.

Нам потрібен воєнний стан.

Радґаттер стиснув губи й замислився.

— Ґрімнебуліне, — сказав аватар.

Сама Рада не показувалась. Не сідала. Її неможливо було відрізнити від пагорбів бруду й сміття довкола.

Дріт, встромлений у голову аватара, тягнувся з металевих обрізків та уламків каміння. Від аватара смерділо. Шкіра поросла цвіллю.

— Ґрімнебуліне, — повторив він неприємним, нерівним голосом. — Ти вчасно не повернувся. Кризовий двигун, який ти в мене залишив, незакінчений. Де ті мої «я», що пішли з тобою до Оранжереї? Минулої ночі знову літали глитай-нетлі. Ти не впорався?

Айзек підняв руки, жестом закликаючи спинитися.

— Чекай, — з притиском сказав він. — Я поясню.

Айзек знав: зробив би помилку, вважаючи, що в Ради Конструктів були почуття. Розповідаючи аватару історію про ту жахливу ніч в Оранжереї кактів — ніч такої неповної перемоги за таку жахливу ціну — він знав, що тіло чоловіка трусилося не від люті, й не смуток спотворював обличчя гримасами.

Рада Конструктів мала свідомість, але не почуття. Вона просто інтегрувала нові дані, та й по всьому. Розраховувала можливості.

Айзек розповів, що конструктів-мавпочок знищили, й тіло аватара сіпнулося ще сильніше, як тільки інформація по кабелю досягла прихованих аналітичних машин Ради. Без цих конструктів вона не могла завантажити набутий досвід. Їй доводилось покладатися лише на слова Айзека.

Як це вже одного разу сталося, Айзеку здалось, ніби він помітив людську постать, що промайнула серед непотребу неподалік, але ця з’ява відразу ж розчинилась у повітрі.

Айзек розповів Раді про втручання Ткача, а тоді нарешті почав пояснювати свій план. Звісно ж, Рада швидко його зрозуміла.

Аватар почав кивати. Айзекові здалось, що він відчуває, як здригається земля від руху самої Ради.

— Ти розумієш, що мені від тебе потрібно?

— Звичайно, — відповіла Рада Конструктів тоненьким, тремтливим голосом аватара. — Мене під’єднають напряму до кризового двигуна?

— Так, — сказав Айзек. — Ось як це працює. Коли я лишав тобі кризовий двигун, то забув у нашому сховку окремі частини, через те він був неповний. Може, це й добре, бо коли їх побачив, у мене з’явилась ідея, як це все провернути. Але слухай, мені необхідна твоя допомога. Щоб це мало якісь шанси, нам треба, щоб математика була абсолютно точною. Я приніс обчислювальну машину з лабораторії, однак це не те щоб передова сучасна модель. Ти, Радо, — мережа до біса складних обчислювальних машин... правда ж? Мені потрібно, щоб ти провела для мене розрахунки. Виявила функції, надрукувала програмні картки. І мені потрібно, щоб вони були ідеальні. Аби похибка була майже нульовою. Добре?

— Покажи, — сказав аватар.

Айзек витягнув два аркуші паперу. Він підійшов до аватара й простягнув їх. Серед різких запахів нафти, хемічної плісняви й розігрітого металу на звалищі органічний сморід тіла аватара, що поступово розкладалося, різко виділявся. Айзек зморщив носа від огиди. Проте опанував себе й стояв біля згниваючого, напівживого трупа, щоб пояснити, які функції він собі намітив.

— На цій сторінці кілька рівнянь, яких не можу розв’язати. Можеш їх прочитати? Йдеться про математичне моделювання психічної активності. Друга сторінка трохи складніша. Це — набір програмних карток, який мені потрібен. Я спробував розписати кожну функцію настільки точно, наскільки можу. Наприклад, тут... — Айзек провів товстим пальцем уздовж рядка зі складними логічними позначками. — Це «отримати дані зі входу один; змоделювати дані». Ось тут той самий запит для входу два... а тут ось справді складний момент: «порівняти попередні дані». А ось написані функції конструювання й корекції. Це зрозуміло? — запитав він, відходячи. — Ти це можеш зробити?

Аватар уважно роздивився документи. Очі мерця рівно рухалися траєкторією вліво-вправо-вліво по сторінці. Рух був безперервним, аж поки аватар не спинився й не здригнувся, коли прихований мозок Ради Конструктів зібрав дані.

Якусь мить аватар не рухався, а тоді сказав:

— Це можливо.

Айзек кивнув у стриманому тріумфі.

— Нам це потрібно... ну... зараз. Якнайшвидше. Зможеш?

— Я можу спробувати. А коли настане вечір і вийдуть глитай-нетлі, ти ввімкнеш живлення й під’єднаєш мене. Підключиш мене до свого кризового двигуна.

Айзек кивнув.

Попорпавшись у кишені, він витягнув ще один аркуш і віддав його аватару.

— Ось список усього, що нам потрібно, — сказав він. — Це все, безперечно, можна знайти десь тут на звалищі або зібрати з підручних засобів. У тебе є... е-е... якісь маленькі «я», які можуть пошукати ці штуки? Ще парочку шоломів, таких, як ти нам вже знаходив, якими користуються комунікатори; парочку акумуляторів, маленький генератор і тому подібне. Знову ж таки, нам це потрібно вже зараз. І головне, що нам необхідно, — це кабель. Товстий провідний кабель, такий, що може витримати електричний чи тавматургічний струм. Нам треба чотири-п’ять кілометрів цієї штуки. Необов’язково одним шматком, звісно, це можуть бути фрагменти, за умови, що їх можна сполучити між собою, але нам його потрібно дуже багато. Маємо під’єднати тебе до нашого... до того, на чому зосереджуємося, — він сказав це тихіше, похмуріше. — Кабель буде потрібен увечері, думаю, години до шостої.

Обличчя в Айзека було непохитне. Говорив монотонно. Обережно поглядав на аватара.

— Нас лише четверо, і на одного ми покластися не можемо, — продовжив він. — Ти можеш зібрати свою... паству? — Аватар повільно кивнув, чекаючи на пояснення. — Розумієш, нам треба люди, які зможуть з’єднати ці кабелі по всьому місту. — Айзек висмикнув з аватарової руки список і почав малювати схему зі зворотного боку — нерівну Y, що лежала на боці, позначаючи дві річки, маленькі хрестики на місці Сірого Меандру й