Читати книгу - "Танок драконів"

174
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 155 156 157 ... 359
Перейти на сторінку:
схожі на дві стиглі сливи. Гарненька, хоч і проста. Побачивши її, я одразу її захотів. Маю право. Мейстри тобі скажуть, що король Джейгейрис скасував для лордів право першої ночі, щоб угамувати свою сварливу королеву, але там, де панують давні боги, лишаються і давні звичаї. Амбери право першої ночі теж зберегли, нехай заперечують, скільки хочуть. І деякі з гірських кланів, та й на Скагосі... ну, що там робиться на Скагосі, тільки серце-дерева знають.

Мірошник одружився без мого дозволу, я і не знав про це. Обдурив мене. Отож я його повісив і заявив свої права просто під деревом, на якому він гойдався. Якщо по правді, та дівка не була варта мотузки. Ще й лисиця втекла, а дорогою назад у Страхфорт зашкутильгав мій улюблений рисак, тож день видався — чисте розчарування.

А за рік та дівка мала нахабство з’явитися у Страхфорті з верескливим червонопиким чудовиськом — моїм, як вона заявила. Слід було мені відбатожити матір, а дитину вкинути в колодязь... але у малого і справді були мої очі. Вона мені сказала: коли брат її покійного чоловіка побачив ті очі, то побив її до крові й вигнав з млина. Це мене роздратувало, тож я віддав млина їй, а тому братові відрізав язика, щоб він не побіг у Вічнозим розносити плітки, які можуть не сподобатися лордові Рикарду. Щороку я посилав жінці поросят, курчат і мішок зірок, домовившись, що вона ніколи не розповість хлопцю, хто його батько. Тихе місце, тихі люди — ось яке у мене завжди було правило.

— Гарне правило, м’лорде.

— Але жінка не послухалася. Сам бачиш, яким виріс Ремсі. Це вона його таким зробила, а Смердюк допоміг, нашіптуючи йому на вухо про його права. Мало йому було молоти борошно. Невже він справді вважає, що зможе колись правити Північчю?

— Він воює за вас,— випалив Смердюк.— Він сильний.

— Бики теж сильні. І ведмеді. Бачив я, як воює мій байстрюк. Він, звісно, не винен. Його навчав Смердюк, перший Смердюк, а Смердюк ніколи не вчився військового мистецтва. Ремсі ярий, не заперечую, але він тим мечем замахується, як різник, рубаючи м’ясо.

— Він нікого не боїться, м’лорде.

— А варто. Саме страх дозволяє людині вижити у світі підступу й обману. Навіть тут, у Кургантоні, кружляють круки, готові побенкетувати на наших трупах. На Сервинів і Толгартів не можна покладатися, мій тлустий друг лорд Вайман замислив зраду, а Хвойдозгуб... Амбери можуть видатися простаками, але вони хитренькі. І Ремсі слід їх усіх побоюватися, як побоююсь я. Побачиш його знову — скажи йому.

— Сказати йому... сказати йому боятися? — Смердюкові стало зле на саму думку про це.— М’лорде, я... якщо я це скажу, він...

— Знаю,— зітхнув лорд Болтон.— У нього дурна кров. Йому треба п’явок ставити. П’явки висмоктують дурну кров — і лють, і біль. Людина в гніві думати не здатна. Але Ремсі... боюся, його брудна кров отруїть навіть п’явок.

— Він — ваш єдиний син.

— Поки що. Колись у мене був ще один. Домерик. Тихий хлопчина, але чудово освічений. Чотири роки він служив пажем у леді Дастін, а потім три — зброєносцем у лорда Редфорта. Грав на арфі, читав історичні праці, а верхи не просто їздив — літав як вітер. Коні... хлопчина від тих коней божеволів, це підтвердить леді Дастін. Навіть донька лорда Рикарда не могла його обігнати, а вона з конем була як одне ціле. Редфорт казав, що хлопець мав себе дуже добре показати на турнірах. Добрий герцівник у першу чергу має бути добрим вершником.

— Так, м’лорде. Домерик. Я... я чув це ім’я.

— Його вбив Ремсі. Мейстер казав, що то була хвороба шлунку, але я вважаю — отрута. У Видолі Домерик тішився товариством Редфортових синів. Але він хотів, щоб з ним був брат, тож поїхав у верхів’я Струменя Сліз, щоб розшукати мого байстрюка. Я забороняв, але Домерик був уже дорослий і вважав, що знає все краще за власного батька. І тепер його кістки покояться під Страхфортом разом з кістками його братів, померлих ще в колисці, а я лишився з Ремсі. Скажіть мені, мілорде... якщо братовбивця проклятий, що робити батькові, коли один його син убиває іншого?

Питання налякало Смердюка. Колись він випадково почув слова Шкуролупа, що Байстрюк убив свого законного брата, але не наважився в це повірити. «Він може помилятися. Брати іноді помирають, і це не означає, що їх обов’язково вбили. Мої брати загинули, а я ж їх не вбивав».

— Мілорд має нову дружину, яка подарує йому синів.

— Оце мій байстрюк порадіє! А леді Волда з Фреїв і здається дуже навіть плодючою. Я на диво прихилився до своєї маленької гладухи. Перші дві були такі, що ніколи й не писнуть у ліжку, а ця і верещить, і здригається. Це так мило! Якщо сини з неї вискакуватимуть так, як у неї заскакують пироги, скоро Страхфорт переповниться Болтонами. Ремсі їх усіх, звісно, повбиває. І це й на краще. Дорослими я нових синів не побачу — не доживу, а малолітній лорд — погибель будь-якого дому. Але Волда тужитиме, бачачи, як вони помирають.

У Смердюка пересохло в горлі. Він чув, як торохтить вітер голим гіллям в’язів уздовж вулиці.

— Мілорде, я...

— «М’лорде», не забув?

— М’лорде, можна запитати... навіщо вам я? Від мене ніякої користі, я навіть не справжній чоловік, я зломлений, і... запах...

— Скупаєшся і зміниш одяг — і запах стане кращим.

— Скупаюся? — у Смердюка замлоїло в животі.— Краще не треба, м’лорде. Будь ласка. У мене... рани, я... і цей одяг, це Ремсі мені його, дав, він... він сказав, що я не повинен ніколи його знімати, тільки за його наказом...

— Ти вдягнений у лахміття,— терпляче промовив лорд Болтон.— Брудне, подерте, у плямах, пропахле кров’ю і сечею. І тонке. Ти, мабуть, мерзнеш. А ми тебе вдягнемо в поярок, м’який і теплий. А може, у підбитий хутром плащ. Хочеш?

— Ні.

Смердюк не може нікому дозволити зняти з нього одяг, який йому дав Ремсі. Не може нікому дозволити побачити його.

— Радше вдягнешся в шовк і оксамит? Пригадую, були часи, коли ти саме їм надавав перевагу.

— Ні,— пронизливо заперечив він.— Ні, мені потрібен тільки цей одяг. Одяг Смердюка. Я — Смердюк, римується з «остюк»,— підвищив він голос до переляканого писку, серце

1 ... 155 156 157 ... 359
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Танок драконів», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Танок драконів"