Читати книгу - "Твердиня, Максим Іванович Дідрук"

Швеції паперів, яких Левко не торкався від часу приїзду, висковзнув складений учетверо блокнотний аркуш.

Хлопцю здалося, що його серце вирізали лазером, воно випало з грудей і гепнулося до ніг на підлогу, пробивши в грудях акуратну циліндричну дірку.

Він розгорнув аркуш. З обох боків його вкривали рівні рядки незрозумілих символів. Левко впізнав Семенів почерк, хоча відчувалося, що росіянин квапився — значки були не такими акуратними, як завжди. Подекуди, гублячи рядок, який переписував, він похапцем замальовував і виправляв символи на нові, такі, що вважав правильними.

Спогади наринули нізвідки й почали душити Левка. Він почувався так, як ніби плавав у герметичній кімнаті, що її поступово заповнювало водою, підбираючись ближче й ближче до стелі та знаючи, що раніше чи пізніше він однаково захлинеться.

Хлопець спробував пригадати, що казав Семен, віддаючи аркуші, проте не зміг. Щойно в голові проступала виразна картинка, її, немов лавиною, зносило геть. На її місці випирало видовище розбризканої по траві сірої мозкової речовини та розкиданих уламків черепа.

(…не ‘би’айте! бу’ ‘аска! ‘и ‘о’ите ‘оми’ку, А’аро…)

Пізніше він згадав про аркуші. Не аркуш, а аркуші! У Сьоми їх було кілька! Левко заходився перебирати документи — рекомендації, розклад занять, останні захищені практичні роботи, фрагменти магістерської — й невдовзі відшукав іще два аркуші, на одному з яких була таблиця відповідності між арабськими цифрами та знаками цивілізації Паїтіті, а на другому — формула для перекодування дат.

Левко замислився. Навіщо це йому? Чи не краще викинути все в смітник і забути? Чорт забирай, йому знадобилося півроку, щоб відновити здоровий сон, для чого знову ятрити рани, які затяглися тонкою кіркою? А тоді він згадав Семена. Востаннє, коли бачив живим. Усю розмову відновити не вдавалось, але в голові пролітали, наче осколки після вибуху, уривки того, що говорив Семен за кілька хвилин до жахливої смерті.

(…будь ласка… просто візьми це…)

(…бери аркуші й тікай…)

(…послухай мене!.. ПОЧУЙ мене!..)

Він мусить розкодувати дати. Навіть якщо це фарс, вигадка сивочолого фанатика, що кількадесят років длубав камені в надрах найзагадковіших руїн на планеті. Навіть якщо не спатиме ще півроку. І навіть якщо з’їде після цього з глузду.

Бо таким було передсмертне бажання його друга.

Витративши півгодини, Левко створив таблицю в «Microsoft Excel», яка переганяла дати з формату, використовуваного цивілізацією Паїтіті, у формат григоріанського календаря, й один за одним увів у неї рядки із Семенового аркуша.

Здебільшого дати були незнайомими. Хлопець запустив «Google» та взявся шукати. Обирав будь-яку з дат, набирав у пошуковому рядкові та натискав «Enter». Після кожного натиску сервер видавав сукупність статей і фотографій про ту чи ту катастрофу. Наприклад, у рядку № 2 стояло 15 квітня 1912-го, що було днем, коли потонув Титанік», а число 1514 відповідало кількості загиблих у цій катастрофі. У 17-му рядку — 27 березня 1977-го. Цього дня в аеропорту Тенеріфе під час зльоту зіштовхнулися два «Boeing 747», загинуло 583 людини.

Під № 20 йшло 1 вересня 1983-го, коли радянський перехоплювач збив авіалайнер «Korean Air Lines», рейс 007, який випадково відхилився від курсу та залетів на територію СРСР. 269 пасажирів — усі, хто перебував на борту, — загинули (у п’ятій колонці знаходилося саме це число — 269).

Що далі Лео просувався списком, то більше сум’яття охоплювало його. Він більше не читав статті, просто вводив дати й дивився, що за ними криється.

Рядок № 5–6 грудня 1917-го — вибух у канадському місті Галіфакс — французький транспортний корабель «Монблан», завантажений самою вибухівкою (піроксилін, тротил і пікринова кислота), зіштовхнувся з норвезьким кораблем «Імо», внаслідок пожежі стався вибух, який розніс на друзки весь порт і більшу частину Галіфакса, загинуло близько 2000 осіб.

Рядок № 7 — 16 грудня 1920-го — жахливий землетрус у Ганьсу — чи не найбільш смертоносний за всю історію спостережень, сила поштовхів сягнула максимуму — 12 балів, а кількість жертв перевищила чверть мільйона.

Рядок № 9 — 26 квітня 1942-го — вибух на вугільній шахті Benxihu, Китай, що вбив 1549 шахтарів — найбільша в історії вугільної промисловості трагедія.

Рядки № 10 і № 11 — відповідно, 6 та 9 серпня 1945-го — бомбардування атомними бомбами Хіросіми та Нагасакі.

Рядок № 12 — 9 травня 1960-го — вибух вугільного пилу на шахті «Laobaidong» біля міста Датонг, Китай — згоріло живцем і отруїлося чадним газом 682 робітники.

Рядок № 23–12 жовтня 1985-го — катастрофа рейсу 123 «Japan Airlines» — у польоті в «Boeing 747» відірвало вертикальний стабілізатор, і лайнер, утративши керування, впав у горах на півдні Японії, загинуло 510 людей.

Рядок № 24–26 квітня 1986-го — катастрофа на Чорнобильській АЕС.

Рядок № 26 — 4 червня 1989-го — залізнична катастрофа під Уфою в Росії — через аварію на трубопроводі «Сибір — Урал — Поволжя» хмара вуглеводнів опустилася на долину, крізь яку йшов залізничний перегін «Аша — Улу-Теляк», на момент зустрічного проходження двох потягів № 211 «Новосибірськ — Адлер» і № 212 «Адлер — Новосибірськ» проскочила іскра, що спричинила вибух колосальної сили; загалом загинуло 575 пасажирів, серед яких 181 дитина.

Рядок № 27–29 червня 1995-го — обвал торгового центру «Sampoong Department Store» в Сеулі, Корея, під завалами загинуло 502 особи.

Рядок № 29 — теракти 11 вересня 2001-го…

Левко подивився на привезений з джунглів блокнотний аркуш. Звідки Сьома взяв усі ці дати? На Паїтіті не було інтернету, а росіянин (Левко був певен) не міг знати точну дату й кількість загиблих у катастрофі, скажімо, рейсу 981 «Turkish Airlines» 3 березня 1974 року. Вірогідно, це витівка Джейсона. Але для чого? І яким чином? Що потрібно було вигадати, щоб людина з таким розвинутим аналітичним мисленням, як Семен, повірила в подібні несусвітні байки?

А раптом?..

Ні, це не може бути правдою.

Левко зиркнув у кінець списку на зворотному боці аркуша. Є можливість перевірити.

Останні десять рядків — із 34-го до 44-го — стосувалися майбутнього. І в першому з них, рядку за номером 34, йшлося про близьке майбутнє. Програма перегнала дату у формат григоріанського календаря, й Левко записав її на окремому аркуші:

27 січня 2013 (241)

Якщо Семен мав рацію, число 241 повинно було відповідати кількості загиблих.

Левко тупився в аркуш і думав, що чекати лишалося недовго — якихось три дні.

«Три дні… Через три дні загине 241 людина…»

CLXXXIII

27 січня 2013, 22:54 (UTC +2)

Рівне,