Читати книгу - "Смерть у кредит"

високий, якого я не знав… Я його ніколи раніше не бачив… Ми просувалися буквально сантиметрами… Я вже зовсім не поспішав… Та зрештою ми приїхали… Вони бачили, як ми підходили… у всякому разі, щойно ми піднялися на хребет плато… Вони нас точно засікли… ще до того, як ми увійшли до лісу…

— Сюди! Гей, фраєр, залиш свій візок під накриттям! І заходьте сюди обоє!.. Комісар зараз підійде! Одягніть на нього кайданки! І на неї теж…

Вони замкнули нас у сараї й поставили біля дверей жандарма.

* * *

Кілька годин ми просиділи на соломі… Я чув, як біля ферми збурено гудів натовп. Село було повне людей… Мабуть, вони зібралися звідусіль… Під накриттям вони вже побували… Я чув, як вони сперечалися між собою… А комісар усе не приходив… Бригадир люто сновигав туди-сюди… В очікуванні правосуддя йому хотілося показати свою запопадливість… Він віддавав накази поліцаям…

— Заберіть усіх цікавих! Проведіть до мене затриманих!..

Він уже допитав усіх малих… Він викликав нас до себе, а потім знову відіслав у сарай… а потім знову викликав… Він далебі збиткувався з нас, сволота!.. Він пнувся зі шкури… І грубо поводився з нами… Йому хотілося нас залякати!.. щоб ми сіли за стіл… й одразу ж у всьому зізналися!.. Для нього все було очевидно! Він говорив, що ми не мали права чіпати тіло! Одне це вже було злочином! ми не повинні були торкатися до нього! Воно мало залишатися на дорозі!.. Щоб він міг це констатувати!.. Га? Двадцять п'ять років каторги навчать нас, як треба поводитись! Бісові недоумки! О! Ми явно не подобалися цьому йолопові!.. Наприкінці цей виродок почав вибудовувати наймерзенніші домисли!.. Він бекав, як цап!..

Щойно ми повернулися, стара геть утратила глузд. Уся в сльозах вона присіла біля дверей, лише гикала й щось жалісно примовляла… Вона зверталася до мене…

«У це неможливо повірити, Фердінане!.. Це вже справді занадто!.. Це надто важко, Фердінане! Я не маю більше сил!.. Ні!.. Більше не можу!.. Не можу повірити! У те, що це правда, Фердінане!.. Скажи!.. Це правда?.. Ти віриш, що це правда, скажи?.. О! Послухай, це неможливо!..» Вона без кінця повторювала це… На неї найшло якесь затьмарення… Але коли один поліцай, який поводився з нами як із лайном, знову вийшов до натовпу й вона почула його гучний голос… Це вивело її із себе!.. Хоч вона й була пригнічена… Вона схопилася!.. підстрибнула вище голови! Жахливий ефект!.. І кинулася, як тигриця!..

— Дозвольте! Дозвольте! — заволала вона… — Я не дуже добре розчула. Як ви сказали?.. — вона дихала йому просто в обличчя… — Як ви зараз сказали?.. Це я його вбила?.. Але ви п'яні, мій хлопчику!.. О! та ви нахаба!.. Та ви при своєму розумі?.. Як?.. Це мене ви звинувачуєте?.. У смерті цього бандита?.. Цього нахлібника?.. Цього удавленика?.. Добре, я це запам'ятаю! О! За мою доброту!.. Моє терпіння! він висмоктав усю мою кров!.. За все життя він не зробив для мене нічого!.. Та це мене… Ви чуєте?.. Це мене він завжди вбивав!.. Цей кровопивця, це ж він!.. Не сто разів!.. Не тисячу! Десять тисяч разів!.. Та вас ще на світі не було, коли він почав убивати мене!.. Я розривалася заради нього на шматки!.. Так! виверталася навиворіт, я сиділа тижнями без їжі, аби тільки його не забрали в Рюнжі!.. Все моє життя, ви чуєте?.. Занапащено!.. Обдурена!.. Це я! Так!.. Я здохла… Так, усе моє життя я віддала цьому лайну!.. Я зробила все, щоб урятувати його!.. Всі!.. всі це знають!.. Запитайте у тих, хто це знає!.. тих, що знали нас… Бачили мене!.. Сходіть в Пале-Рояль!.. Сходіть в Монтрету!.. Мене там знають!.. Там знають усе, що я робила… Як я мучилася!.. Фердінан може підтвердити!.. Він молодий, але чудово все розуміє!.. Заради цього пана я робила неможливе!.. Щоб він лише не звалився у свою канаву!.. Неможливе!.. Щоб уникнути безчестя!.. Але така була його вдача!.. Він опускався нижче, ніж свиня, варто було залишити його хоча б на хвилину! Він тонув у бруді! Він ні на що не був здатний!.. Так! Я не боюся це сказати!.. Мені нема чого приховувати!.. усі це знають… Безсовісний! Чорт забирай!.. У нього були всі ґанджі!.. Всі! найгірші! Навіть ви, жандарми, ще занадто молоді, щоб зрозуміти це!.. Ви занадто молоді, навіть щоб слухати про це!..

Вона дивилася на поліціянтів, уся розпатлана, сиві пасма звисали їй просто на очі… Піт стікав обличчям… Похитуючись, вона відійшла вбік і сіла…

— Ви вважаєте це нормальним?.. Усе, що ви зараз мені сказали?.. і те, що зі мною поводяться, як з повією?.. Ось моя нагорода!.. А якби ви знали про всі борги!.. О! Ви цього не знаєте! А як він зі мною поводився!.. Тут один борг!.. Там ще один!.. І всі їх треба було сплатити!.. І щораз нові!.. Давай, розбирайся з цим, мамусю!.. У тебе ж немає інших клопотів!.. А він напускав усім туману! Суцільне шарлатанство! Обман! Порожні балачки! Розбещеність! Безгрошів'я!.. Так він і жив! Він був здатний лише на підлість! І більше ні на що! ні на що!.. — її риси спотворило горе, вона викрикувала це окремими фразами!..

— Це я! Я до кінця зберігала його будинок! Якби не я, його б продали вже давно! він не знав стриму!.. Цей гад скористався тим, що я захворіла!.. Що я нічого не усвідомлювала!.. І все розтринькав… Усе пропив!.. Усе розбазарив! Запитайте у будь-кого, правда це чи ні! Нічого!.. Ніколи!.. Він мені не дав! Нічого! Він просто не міг! Це було понад його сили!.. Він мусив мене мучити… І все заради своїх повій! Заради свого кендюха!.. Своїх коней!.. Своїх перегонів! балачок!.. Пияцтва!.. Вже й не знаю, чого ще!.. Шляхетність!.. Він виявляв її лише з незнайомими!.. з ким завгодно!.. Тільки б утекти!.. йому на все було начхати!.. Якби я здохла, йому було б байдужісінько! Цього він завжди бажав! Ось… Так тривало тридцять років!.. Тридцять років я все це терпіла!.. Тридцять років — це не жарт!.. І тепер ще мене й звинувачують!.. Після всіх моїх мук!.. Після того, що я витерпіла?.. Це ж треба! Це переходить усі межі! — від цієї думки її знову охопила страшна лють!.. — Як? Як? І Бог допустив таке? він спотворив себе… Пішов!.. Перетворив себе на кашу! А я винна? О! леле! Та це вже занадто!.. Є від чого збожеволіти! О! Підлість! О! Нехай усі чують, що цей брудний