Читати книгу - "Смерть у кредит"

клятий виродок отруїв моє існування!.. І я дурепа… З чим же я залишилася?.. Тримайся міцніше за поручні, стара шкапо! Не залишилося нічого! Ні клаптика! Одні борги! Борги! А йому начхати! Хоч саме він усе й проциндрив!.. Усе! він усе втратив!.. Фердінан це добре знає! він свідок!.. він бачив, як я втрачала глузд, боролася, ламала собі голову до останньої секунди!.. Щоб він залишився в Монтрету! Щоб не їхати в цю брудну діру! Він вирішив поховати мене разом зі своєю картоплею!.. Що було робити?.. На жаль, він був упертий!.. Це Фердінан теж добре знає!.. Я все розгубила! Все втратила через цього блазня! цього старого розпусника! Становище, кар'єру! Фах, друзів! Усе!.. Моїх батьків!.. Ніхто більше не хотів нас бачити!.. Лише якісь зграї волоцюг! Банди вуркаганів, що розперезалися! пацієнтів, що втекли з Шарантона!..[78] Я втратила все своє здоров'я! Спершу операція! А за останні шість місяців я постаріла на двадцять років! До нього у мене нічого ніколи не було!.. Я навіть не знала, що таке нежить!.. Їла все! Мала залізний шлунок! Але всі ці неприємності! нещастя! Він завжди приносив одні неприємності!.. І вони ніколи не кінчалися! Варто було позбутися однієї… Гоп! Починалося щось інше! Щораз геть несподіване!.. Моє здоров'я похитнулося! Певна річ! мене прооперували, що вдієш!.. У Пеана мені сказали: «Треба зав'язувати з таким життям, пані де Перейр!.. Це може скінчитися дуже погано!.. Нервування! Турботи!.. Цього треба уникати!..» О! Куди там! З роками ставало дедалі гірше!.. весь час ні хвилини спокою… постійні процеси! Попередження! Зелений папір!.. Жовтий папір!.. Кредитори на порозі! Переслідування! Ось як я жила!.. Загнана день і ніч!.. Як справжня злочинниця! Заради нього!.. Тільки заради нього! Хто б іще зміг витримати таке?.. Вже двадцять років я не можу до кінця виспатися! Коли вже ви все хочете знати! Це щира правда!.. У мене все відібрали — сон, апетит, заощадження!.. У мене бувають напади, коли я не можу стояти на ногах! Я не можу більше їздити на омнібусі! Мене починає нудити… варто мені прискорити крок, у мене починає рябіти в очах!.. А тепер мені кажуть, що я вбивця!.. Це вже занадто! Слухайте! Перш ніж говорити такі речі, погляньте самі!..»

Вона підвела до повітки чотирьох поліцаїв і бригадира… Підійшла до трупа і задерла на ньому холоші штанів…

— Ви бачите його шкарпетки?.. Ви їх добре бачите? Так ось це у нього була єдина пара… Другої в будинку ви не знайдете!.. Більше шкарпеток у нас немає!.. Ні в кого! Ні у Фердінана! Ні у хлопців! — Вона задерла свої холоші, щоб лягаві змогли в цьому переконатися!.. — Я сама ходжу босоніж!.. Ну! Подивіться!.. Він усе забирав собі!.. Собі одному… Все призначалося лише йому!.. Йому віддавали все, що у нас було! Він мав усе!.. Завжди! Два будинки!.. Журнал!.. Пале-Рояль, Монтрету! Тисячі всіляких пристосувань, пекельні машини!.. Скільки вони коштували, знаю лише я!.. Ви не повірите!.. Купа непотребу! І все щоб задовольнити свій гонор! Про це неможливо розповісти!.. О! Йому ніхто ніколи не суперечив! О! Не через це він укоротив собі віку!.. він був просто зіпсутий!.. Він увесь прогнив! Саме! прогнив!.. Хочеш електричну машину?.. Чудово, мій любий! Ось вона!.. Хочеш поїхати на село?.. Чудово!.. Поїдемо!.. Хочеш ще й картоплю?.. Зробимо!.. І так без кінця!.. жодних заперечень, жодних чвар! Пана ніколи не дратували!.. Хочеш Місяць?.. Чудово, серденько, ти матимеш і це… Весь час нові забаганки! Нові захоплення!.. Шестимісячне немовля такого собі не дозволяє! У нього було все, чого він бажав!.. Варто було йому лише розтулити рота! О! Це було моєю великою помилкою!.. О! Як же мене покарано!.. О! Якби я тоді знала! Коли знайшла його з разквашеною головою… Що мені тепер говоритимуть! О! Якби я це знала! Як я можу вам сказати! О! Хіба привезла б я його сюди?.. Я не знаю, як цей хлопець!.. Але я!.. Я, послухайте! я! я б краще скинула його в яр! Тоді ви б не набридали мені!.. Там йому місце! згнити в болоті! Це все, на що він заслуговує! Мені наплювати, чи піду я в тюрму!.. Мені однаково! Мені там не буде гірше!.. Але, Господи! О! Господи! Ні! Все-таки! Це несправедливо!..

— Давайте! Давайте! Проходьте сюди! Ви розкажете про це потім! Спершу дайте відповідь на запитання! Досить дискусій! Ви стверджуєте, що не знаєте рушниці, з якої він застрелився?.. Ви прихопили її з собою? А хлопчина її знав?.. Він встромив її собі в голову? Га? Так його знайшли? Це ви вдвох його витягли?.. Як це сталося, як ви гадаєте?..

— Але я ніколи не казала, що не знаю рушниці!.. Вона була нагорі, на горищі… Всі її бачили!.. Запитайте у дітлахів!..

— Давайте! Давайте! Не відволікайтеся! Називайте імена, місце народження. Прізвище?.. Спершу жертви!.. Дата, місце народження!.. Як його звали, зрештою?.. Куртіаль? Як?.. А де він народився?.. Відомо? чим займався?

— Його звали зовсім не Куртіаль!.. — відреагувала вона тут же. — І не де Перейр!.. Не Жан! І не Марен! Він сам вигадав це ім'я!.. Як і все інше!.. Чергова фантазія! Брехня!.. Скільки неправди в ньому було!.. Завжди! І скрізь!.. його звали Леон… Леон-Шарль Пюне… Ось його справжнє ім'я!.. Воно зовсім інше, чи не так?.. І мене звуть Онорін Борегар, а не Ірен! Це він придумав мені інше ім'я!.. Йому хотілося все змінити!.. Але у мене є докази! У мене вони є!.. Я кажу правду. Вони завжди зі мною!.. У мене є моє свідоцтво про народження!.. Але спершу я знайду його… Він народився у Віль-д'Авре 1852 року… 24 вересня!.. Це день його народження! Я пошукаю його там… воно в моїй сумочці… Ходімо зі мною, Фердінане!..

Бригадир усе записав… «Проведіть арештованих!» — скомандував він двом поліцаям… Ми сходили до візка… й знову повернулися. Один із жандармів закричав з-під накриття:

— Можна його тепер внести?..

— Що внести?..

— Тіло! Бригадир!.. Тут навколо юрмляться люди!

Він подумав… і сказав…

— Вносьте! Несіть його на кухню!

Вони дістали його з візка… Обережно підняли… й перенесли… Вони поклали його на кахляну підлогу… Він, як і раніше, був зовсім скорченим… Ніяк не випростувався… Стара опустилася на коліна, щоб трохи краще його роздивитися. Вона вся здригалася від сильних ридань, сльози так і струменіли… Вона чіплялася за мене своїми кайданками… Горе зломило її… Здавалося, вона лише зараз помітила, що він перетворився на кашу…

— О! О! Подивися, Фердінане!.. Подивися! — вона забула свідоцтво про народження й не хотіла знову